«Троньку неможливо було відмовити. Він заворожував харизмою»

«За цю «рухлядь» ще спасибі скажете»

Герой України Петро Тронько був воістину героєм своєї нації, хранителем духовності. Він, виходець із маленького села Заброди, що на Харківщині, все життя поклав на збереження історичної спадщини українців, на розбудову отаких–от маленьких містечок і сіл. Адже вважав, що саме у хатинках дідусів і бабусь криється уся велич та унікальність українців. Це саме завдяки старанням Петра Тимофійовича було створено «Троньківку» — так знаючі люди називають Музей народної архітектури та побуту в Пирогові. Як пізніше зізнавався, ідею такого музею він підгледів під час закордонних поїздок. У 1969 році її затвердили, виділили землю під Києвом — і почався пошук експонатів — хат, церков, вітряків. «Були «доброзичливці», які катали на мене доноси, мовляв, націоналіст Тронько звозить у Пирогів вітряки, — згадував Петро Тимофійович в своїх інтерв’ю. — Тоді в мене відбулася розмова з Володимиром Щербицьким: «Петре Тимофійовичу, ти що там рухлядь всяку звозиш?» А я йому спокійно відповів: «Ви мені за цю рухлядь ще спасибі скажете». Коли здавали музей у 1976 році, я запросив Щербицького в Пирогів за кілька днів до відкриття. Майстри запустили вітряний млин, і сам Щербицький допомагав їм молоти борошно! Гуляв музеєм чотири години, а потім написав у гостьовій книзі: «Дякую за музей». А мені сказав: «Не ображайся, Петре, буває...». Сам Тронько говорив: «Знаряддя праці — найкращі свідчення про мудрість і практичність українського народу». Цю мудрість він і продемонстрував своєю «Троньківкою».

Як згадують колеги та друзі академіка, це була людина невичерпної енергії. Він ніколи не сидів на місці, постійно подорожував Україною, відвідував пам’ятки історії та культури, за його ініціативою встановлювали пам’ятники воїнам–визволителям по всій країні, реконструювали церкви, відновлювали музейні комплекси. Сьогодні важко навіть виділити найбільш значущі справи цієї людини. Завдяки Троньку було відтворено первісний вигляд Золотих воріт у Києві, створено Меморіальний комплекс «Музей Великої Вітчизняної війни», музеї «Козацькі могили» під Берестечком та українського козацтва на острові Хортиця, а також відновлено ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві й Успенського собору Києво–Печерської лаври. І хоча сам Тронько вважав себе атеїстом, та узяв на себе обов’язок залишити наступним поколінням історію України та її духовну спадщину.

У батьківській квартирі буде музей

Доктор історичних наук, професор, академік НАНУ, голова правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико–архітектурної спадщини ім. О. Гончара, віце–президент Асоціації історичних міст України — це ще далеко не всі посади, які приміряв на себе Петро Тимофійович за своє життя. Але він ніколи не пишався ні своїми званнями, ні нагородами, адже завжди залишався щирою, чуйною людиною, яка безмежно любила Україну.

Саме завдяки його зусиллям побачила світ унікальна «Історія міст і сіл України» в 26 томах — по сьогоднішній день єдина енциклопедія українських населених пунктів, бага­тьох iз яких сьогодні вже й на мапі немає. Кожна сторінка цього титанічного зібрання просякнута працею академіка, він побував, здається, у найпотаємніших куточках країни, знав усі монументи, церкви, школи, пам’ятки. Тронько започаткував і багатотомний «Звід пам’яток історії та культури України», створив всеукраїнську історико–меморіальну серію книг «Реабілітовані історією» в 90 томах.

Петро Тронько майже ніколи не відпочивав: «Батько був «жайворонком». Свій ранок він починав із тривалої фіззарядки. Попри свою зайнятість захоплювався шахами, волейболом, любив збирати гриби, прогулюватися лісом. Здається, він черпав натхнення від природи», — згадує донька академіка Лариса Тронько. Його прикрашали скромність i романтизм, він володів унікальною здатністю втілювати задумане у життя і вважав, що не буває поганих часів для здійснення запланованого, бувають люди, які не здатні вирішити питання. Як слушно зауважив президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремінь, Петро Тронько був надзвичайно конструктивною, діяльною людиною, двигуном відбудови пам’яток: «Тронько — великий учитель, освітянин, якому не можна було відмовити. Він заворожував своєю харизмою та енергією, позитивом та щирістю».

До останніх днів свого життя він був сповнений задумів: намагався віднайти бібліотеку Ярослава Мудрого, хотів створити Звід усіх пам’яток українського народу, до останнього подиху опікувався збереженням автентичності Києва. Найбільшим його страхом була думка про загибель невеликих населених пунктів України. Як слушно зауважила генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Олена Сердюк, сьогодні немає другого Тронька, але є його учні, які не полишать справу великого академіка.

...У 2014 році виповнюється 45 років із дня створення Петром Троньком Музею народної архітектури і побуту України в Пирогові. І саме зараз вирішується питання про присвоєння йому імені Петра Тронька. А донька Лариса в батьківській квартирі на вулиці Грушевського в Києві планує створити Меморіальний музей–квартиру Петра Тронька. Його відкриття заплановане на 2015 рік, до 100–річчя від дня наро­дження академіка.