На «Оскар»!

Днями український Оскарівський комітет, створений при Асоціації продюсерів України, обрав фільм від України, що в наступному році позмагається за «Оскар» у номінації «Фільм іноземною мовою». Цією стрічкою став «Параджанов» режисерів Олени Фетісової і Сержа Аведікяна, виробництва кінокомпанії «Інтерфільм», за підтримки Державного агентства України з питань кіно і в копродукції з Францією, Вірменією та Грузією. Одразу зазначимо, що, незважаючи на велику кількість країн, задіяних у виробництві стрічки, саме Україна надала найбільшу частину коштів і забезпечила процес творення стрічки людськими ресурсами.

Суперниками у відборі були картини «Вічне повернення» Кіри Муратової та «Хайтарма» режисера Ахтема Сейтаблаєва. Про ці фільми «УМ» також згадувала не раз і ще згадає, оскільки деякі з них скоро будуть в українському прокаті. За фільм «Параджанов» було віддано 6 голосів членів комітету з 10, «Вічне повернення» і «Хайтарма» отримали по 2 голоси. Фільм «Параджанов» — дебютний повнометражний фільм співрежисера Олени Фетісової (Україна) і Сержа Аведікян (Франція). Світова прем’єра фільму відбулася на одному з найпрестижніших міжнародних кінофестивалів Групи «А» в Карлових Варах (Чехія) у липні 2013 року, де «Параджанов» представляв Україну в основнiй міжнароднiй конкурсній програмі East of the West. На Одеському міжнародному кінофестивалі в цьому ж році картина здобула приз «Золотий Дюк» за кращий український повнометражний фільм. «УМ» неодноразово писала про цей байопік, що розповідає про великого радянського кінорежисера Сергія Пара­джанова. Також «УМ» на Одеському кінофестивалі мала цікаву бесіду з режисерами стрічки, Сержем Аведікяном та Оленою Фетісовою, яку ми подаємо вже у світлі останніх подій, коли стало відомо, що «Параджанов» увійшов до списку «оскарівських» достойників.

— Перш за все, хотілося б довідатись, як вам працювалося разом та як ви розподіляли обов’язки?

О. Ф.: — Я дуже довго визначалася з виконавцем головної ролі. Ми з партнерами шукали в Голлівуді, Грузії, Вірменії. Така прискіпливість виправдана, адже на цій ролі тримається фільм. У своїх пошуках ми навіть кандидатуру Джорджа Клуні розглядали. Зараз у це важко повірити, але ми вийшли на його агента і хотіли починати переговори...

Та саме в цей момент Роман Балаян порекомендував одного актора–вірменина, що живе у Франції. Я вирішила познайомитись. Довго з ним розмовляли. Саме тоді зрозуміла, що Серж підходить ідеально. І от під час однієї з цих розмов ми вирішили розподілити обов’язки, адже на мене й без того лягало велике навантаження.

С. А.: — Олена писала першу версію сценарію. Я після цього вставив декілька моментів. Багато працював на розкадровці. На знімальному майданчику кожного ранку пояснював, що ми будемо робити, після чого йшов гримуватися, а Олена організовувала знімальний процес. Хочу сказати, що Олена і Сергій (Михальчук, оператор фільму. — Авт.) подарували мені свободу творчості. Це безцінно і дуже важливо для будь–якого митця. Додам, що на монтажі я теж був присутній. Цікаво, що у нас уже до зйомок фільму була написана музика, адже я завжди так працюю, щоб на майданчику входити в потрібний ритм.

О. Ф.: — Додам, що працювалося легко, адже була зроблена якісна та детальна підготовка до зйомок. Кожен день розписаний похвилинно, що характерно більше для Голлiвуду, ніж для України. Це дало результати.

Я контролювала те, що відбувається в кадрі під час зйомок. З групою передивлялися відзнятий матеріал і вирішували, чи треба знімати ще. Найбільша кількість дублів, які у нас були, — дев’ять. Якщо порівняти iз самим Параджановим, який в середньому робив по 36 дублів, то ми просто молодці. Знімали на цифру, і я вважаю це розумним рішенням.

— Як вам працювалося з Сергієм Михальчуком?

О. Ф.: — Михальчук дав свою згоду ще до Сержа. Ми вже під нього підлаштовували свої плани, адже я вважала, що тільки він зможе зняти так, як треба. Згадаю Влада Рижикова, чудовий художник, який створив своїми руками світ Параджанова. Мене радує, що цей проект вивів українських спеціалістів на новий рівень. Ми зробили гарне європейське кіно. При­чому таке, що сподобалось як кіноспеціалістам, так і звичайним глядачам. Для нас це важливо, аби картина була тепло сприйнята саме людьми по той бік екрана.

— Що для вас було головним у створенні фільму? Розповісти біографію Параджанова чи донести якісь ідеї?

О. Ф.: — Моїм особистим надзавданням було створити твір про свободу самовираження. Життя Параджанова, його колізії були лише поштовхом для фільму.

С. А.: — Хотілося передати його бачення світу. Дуже важливо для режисера та художника — знайти свою мову. Це найскладніше. Просто хороше кіно зняти може кожен, а от знайти своє, винайти нову кіномову, можуть лише одинці. У Параджанова вийшло.

Узагалі, він був унікальною людиною (Серж знав Параджанова особисто. — Авт.). Сергій дійсно був такий грайливий та по–дитячому відкритий. Він завжди хотів зробити життя цікавішим. От якби він був тут присутній (Серж під час бесіди п’є каву, бере стікер iз цукром, і починає малювати щось невидиме на моїй руці. — Авт.), він би вас намагався здивувати. Тільки він би висипав вам у руку цукор, а потім цей же цукор вкинув собі до кави. От такою людиною він був. Хотів жити не по шаблону. Мало спав, бо мав велику енергію. Хоча коли ми лишались наодинці, було очевидно, що він самотній чоловік.

— А ви змогли знайти свою мову для цього фільму?

С. А.: — Я знайшов одну частинку. Я був актором, потім режисером–документалістом, а потім став робити короткометражні ігрові фільми. Їх, до речі, дуже складно робити. Моїми точками опори були якраз режисери поетичного кіно. Які знімали кіно без слів. А потім я захопився анімацією. Завдяки їй знайшов нові прийоми самовираження, свою більш вільну мову.

— Які плани на майбутнє? Байопік про Довженка?

О. Ф.: — Ні (сміється), хоча пропозиції були. Моя нова картина буде про сучасність, про нашу любов, наших батьків, дідів. Не буду про неї говорити багато. Зазначу, що це вже буде повністю для мене самостійна картина.

Узагалі зараз для мене важливо, що ми завершили цей кінопроект. Мені було неймовірно важко довести на європейських ринках, що Україна — це серйозна кінодержава. Проект 5 років шукав кошти на реалізацію. Ніхто спочатку навіть не вірив, що ми зможемо довести його до кінця, бо навіть для Європи чотири країни в копродукції — це круто. Колеги жартують, що я зробила продюсерський подвиг.

Але, звичайно, цього б не досягла, якби не підтримка близьких та друзів, що були зі мною від самого початку. Нас підтримували постійно з французького культурного центру. Я представляла проект на Великій європейській продюсерській програмі, де мені надали стипендію, аби я рік розвивала свій проект разом iз провідними сценаристами та продюсерами Голлiвуду та Європи. Тому просто сказати, що це лише наша заслуга, не можна.

P. S. Додамо, що «Параджанов» виходить в український прокат iз 26 вересня.