Учора в Києві поховали письменника і публіциста Сергія Плачинду. Він помер 7 вересня на 86–му році життя.
Сергій Петрович Плачинда народився 18 червня 1928 на хуторі Шевченко, що на Кіровоградщині. Розкуркулена родина його батька була змушена залишити стіни рідної хати й тікати до Масляниківки, де сім’я пережила весь жах Голодомору. Але маленький Сергійко вижив, щоб згодом закінчити Київський держуніверситет і стати журналістом, письменником, дослідником. Саме він уперше опублікував доти невідомі «Щоденники» Олександра Довженка (1960), видав книгу історичних повістей «Неопалима купина», яку згодом вилучать iз бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил». Тавро націоналіста його переслідуватиме ще не раз — і з роботи за це звільнятимуть, і працювати заборонятимуть. Але Плачинда все одно писатиме — гостро й відверто, порушуватиме наболілі питання української мови, історії, національної ідентичності.
Саме Плачинда свого часу взявся за досі малодосліджений пласт української культури — прадавню міфологію. Зокрема, він уклав «Словник давньоукраїнської міфології», написав книги «Міфи і легенди Давньої України», «Як українські міфи по світу розійшлися», викладав спецкурс iз цієї теми в Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка. «Отой курс «Українська міфологія», який ви слухали в університеті, був закладений у мою малу голову в 1933 році, — розповідав Сергій Плачинда два роки тому в інтерв’ю «УМ». — Мама довгими вечорами, щоб відволікти мене від нав’язливих думок про їжу, розповідала мені про Вирій, про Білобога і Чорнобога... Коли вивчився, то став шукати про них згадки в інших джерелах. І знайшов, відтак присвятив дослідженням української міфології своє життя».
«Після смерті людини світла душа — по сорока днях прощання зі світом та фізичною плоттю своєю — лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання», — писав Сергій Плачинда в одній зі своїх книжок. Сподіваємося, його світла душа теж знайде вічний спокій у казковому Вирії...