Фаворити — периферії: відчепіться, «пилососи»!

      Ну й багато ж у нас бажаючих стати главою держави! Навіть якщо ЦВК не зареєструє більше жодного (а це сумнівно, з огляду на те, що без посвідчень поки ще залишаються такі досвідчені політичні діячі, як Олександр Омельченко і Віталій Кононов), наявна двадцятка б'є рекорди президентських виборів в історії незалежної України. Скажімо, 1994-го у першому турі змагалися семеро, а у 1999-му — тринадцятеро кандидатів. Звісно, до 31 жовтня можуть «не дожити» й чимало тих, хто наразі вже озброївся посвідченням кандидата і прагне штурмувати президентську вершину. Хтось може відсіятися вже до 20 вересня, коли минає останній термін подачі до ЦВК 500 тисяч зібраних на підтримку кандидата підписів, хтось «зніметься» перед самим днем голосування... Але, найімовірніше, всі кандидати битимуться до кінця. Не обов'язково переможного — якщо «серйозні» претенденти й справді ставлять перед собою мету перемогти, то в численних кандидатиків-«мальків» завдання дещо інше. Для чого вся ця дрібнота плутається під ногами гігантів, журналістам пояснив на прес-конференції директор Інституту політики, голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, народний депутат від «Нашої України» Микола Томенко.

      За словами пана Миколи, увесь цей натовп «технічних» кандидатів реєструють не випадково. Річ у тім, що команда Віктора Януковича переконалася: упевненість опозиційної коаліції «Сила народу» в тому, що Віктор Ющенко переможе  вже в першому турі президентських виборів, має під собою цілком реальні підстави. Звісно, допустити цього провладні сили ніяк не можуть — звідси й така кількість низькорейтингових кандидатів. Їхні «сумарні показники», складені з кількох десятих відсотка, дозволять штабу Януковича не переживати за те, що в першому турі Ющенкові вдасться набрати більше 50 відсотків голосів. Іншими причинами таке різке збільшення кандидатів порівняно з попередніми президентськими кампаніями пояснити складно. Хіба що, як варіант для кількох явно непрохідних фігур, Томенко припускає: дехто бере участь у цих виборах передусім для того, щоб «розкрутити» свою партію до парламентської кампанії 2006-го.

      Відповідно до їхніх шансів та амбіцій, Микола Томенко розділив усіх кандидатів на чотири різні типи. Перший тип — фаворити виборчих перегонів. Сюди, безперечно, можна віднести двох Вікторів — Ющенка та Януковича, чиї шанси на президентство Томенко оцінює, відповідно, як 30 і 20 відсотків. До другого типу кандидатів, на думку Томенка, можна віднести людей, які «асоціюються не лише з партіями, а з ідеологіями». Таких осіб у вже зареєстрованій двадцятці кандидатів, за класифікацією Томенка, теж двоє, і обидва представляють ліві сили — Компартію (Петро Симоненко) і Соцпартію (Олександр Мороз). За словами опозиційного політика, ці кандидати «можуть бути впевненими, що за будь-яких умов повернуть свої гроші (заставу)», набравши понад 7 відсотків голосів.  Пан Микола підкреслив, що якби Симоненко й Мороз домовилися про висунення єдиного кандидата від двох партій, «виборча кампанія отримала б хоч якусь інтригу». А поодинці жодному з них пробитися до другого туру не вдасться.

      Третій тип учасників президентських перегонів-2004 — це так звані «кандидати на отримання статусу лідерів парламентських партій». До них Томенко зараховує лідера партії «Яблуко» Михайла Бродського, провідницю партії прогресивних соціалістів Наталю Вітренко, Анатолія Кінаха (Партія промисловців та підприємців України), Віталія Кононова (Партія зелених) та Олександра Омельченка («Єдність»). Усі кандидати третього типу, як вважає Микола Томенко, можуть розраховувати на 1-3 відсотки голосів.

      І, нарешті, четвертий тип — «периферійні кандидати». Ці кадри, яких дехто називає ще «пилососами» за звичку підбирати крихти від рейтингів основної групи, навряд чи можуть сподіватися навіть на 1 відсоток симпатиків. «Периферійним» відведена найжалюгідніша роль — скубти рейтинги лідерів і поливати їх брудом у ЗМІ.