Агов, письменники!

Про цю книжку писати важко. Адже ніхто не заперечуватиме потребу у візуальному наближенні руки національного символу (чи то писаний рукопис, а чи його малюнки) до сучасного українця. Із цим рецензоване видання «справилося» уповні: ідентичний розмір, адекватні кольори, точне передання деталей. Сам по собі цей альбом — така собі настільна ікона.

До факсимільно відтвореного альбому Т.Шевченка додано 30–сторінкову брошуру С.Гальченка, яка нагадує експертний супровід ексклюзивних коштовностей: тут — матеріальна історія мандрів цього альбому з одної відомої мистецької колекції до іншої; повна бібліографія раніших згадувань репродукованих малюнків у науковій і популярній літературі; уточнена атрибуція окремих автографів. До речі, Сергій Гальченко узяв на себе відповідальність назвати це видання «Альбом малюнків 1841–1843 рр.», оскільки хронологічна локалізація «до цих пір у полі суперечок дослідників щодо його датування» — додають і рік раніше, і рік пізніше. Також упорядник «насмілився» реставрувати первісний вигляд Шевченкового альбому: ще сам Тарас Григорович вирвав із нього два ескізи, аби працювати над відповідними картинами; третій аркуш вилучили — ще за давніх часів — для експонування на виставці. У нашому виданні усі вони на своїх первісних місцях.

Гальченків додаток до видання–автографа — безсумнівний бонус для дослідників, особливо молодшої генерації. Тут уже нічого й «розкопувати» не треба — йди собі уперед із власними інтерпретаціями. Й оцих інтерпретацій, власне, і бракує для масового читача (усе–таки наклад, як на подібне видання, поважний — 1000 примірників).

Інакше кажучи, рецензоване видання має дві читацькі перспективи: бути посібником–трампліном для молодих дослідників та слугувати «книжкою для кофейного столика» україноцентричної інтелігенції. Масовий же читач знаходиться поза цим колом. І про нього варто було би подбати. Наприклад, так, як це зробило років п’ять тому видавництво «Грані–Т», видаючи коментований альбом творів скульптора Пінзеля: тоді видавці замовили відомим ­літераторам пофантазувати над білими плямами біографії майстра, внаслідок чого з’явилися дві цікаві повісті Володимира Єшкілєва та Євгенії Кононенко. А що, як і до «Альбому малюнків 1841–1843 рр.» було би запропонувати поміркувати сучасним письменникам: чим був цей альбом у біографії Шевченка, як позначився на його долі, наскільки вагомими були для нього ті враження.

Утім, це вада не упорядника, а видавництва, яке досвіду залучення ф’ючерсних редакційних технологій, на жаль, не має. Якби вони були — звернулися б до спонсора альбому — Фонду Миколи Томенка «Рідна Україна», — котрий навряд чи відмовився б додатково інвестувати у популярно–масову «розкрутку» нашого «Альбому...».

Можна фантазувати на тему залучення сучасної читацької уваги і далі. На­­приклад, декілька малюнків з «Альбому...» чітко пов’язано з сучасною топографією: Дніп­ровський (нинішня Паркова алея) та Хре­ща­тицький узвози в Києві. Як би було добре для залучення отого масового читача подати поруч сучасні вигляди цих місцин разом із попередньою історією та нинішнім станом.

Але то — для майбутніх видань. Які навряд чи й з’явилися б, коли б не випущений Сергієм Гальченком Шевченків «Альбом малюнків 1841—1843 рр.».