— Пане Володимире, як із режисера–документаліста і продюсера перетворюються у ведучого кулінарно–подорожньої програми ? Чия це була ідея? Коли виникла?
— По–перше, я і в цій іпостасі залишаюся насамперед продюсером, а по–друге, певною мірою режисером–документалістом, тому що це абсолютно документальна програма, хоч вона і кулінарна. І мене в ній цікавлять не тільки винятково рецепти, а й, зокрема, сприйняття, образ країни, і люди, з якими я стикаюся, для мене аж ніяк не менш цікаві, ніж рецепти страв, про які ми говоримо. Тож ніякого перетворення не відбулося. Просто всі, хто зі мною знайомий, знають, що я дуже люблю готувати і ще більше люблю їсти, на жаль. Тому це, певною мірою, таке задоволення власної цікавості. Ідея створення кулінарно–подорожньої програми виникла ще у 2005 році. Тоді ми зробили «пілот», про нього мало хто знав. Втім, про нього знала Ольга Захарова, нині директор зі стратегічного маркетингу «Медіа Груп Україна», яка свого часу робила для того «пілоту» графіку. Ольга і запропонувала ідею «струснути» і спробувати реалізувати її для телеканалу «Україна». Чим я, власне, зараз і займаюся.
— Ви нещодавно повернулися зі зйомок. Де побували? Що найбільше вразило?
— Так, нещодавно повернувся з місячного турне п’ятьма країнами. Якщо говорити про те, що найбільше вразило, то це, наприклад, борнхолмський рецепт смаженого на салі оселедця у тісті. Досить цікаво і до біса смачно. Насправді чимало рецептів вражають. Ще вражає багато людських історій і доль — як люди стають кухарями і як розвивають власний бізнес; як стають успішними і як знаходять у цьому задоволення; як люди «пахають» заради власного успіху, що абсолютно незрозуміло для більшості людей тут, в Україні. Наші люди здебільшого не можуть втямити, як кухар, який працює 350 днів на рік з 8–ї ранку і до 12–ї ночі, у кращому випадку маючи два тижні відпустки і крихту вихідних під час релігійних і державних свят, відчуває себе щасливим. А він усміхається, веселий, і вважає своє життя нормою. Це при тому, що він живе у квартирі на другому поверсі будинку, на першому якого — його ресторан. Чудове життя!
— Ведучий травел–шоу «Інтера» Андрій Бєдняков за два роки побував на зйомках у 55 країнах. У скількох планує побувати «Світ на смак»? Скільки програм заплановано показати у першому сезоні?
— Для першого сезону готуємо 16 програм. Кожна програма присвячена одній країні або ж одному регіону, який вартий країни в кулінарному сенсі слова — за своїми гастрономічними масштабами і своєю кулінарною історією, якщо можна так сказати, кулінарними традиціями. Тобто це може бути Голландія як країна або Нормандія як регіон, або Гамбург як місто.
У мене немає амбіцій побувати в астрономічній кількості країн. У мене є реальний інтерес дізнатися цікаве, те, що я не знаю. Я дійсно пізнаю те, про що досі не мав гадки. Тому ми із глядачем перебуваємо в рівних умовах. До моменту початку програми і я, і він знаємо приблизно однаково, а з ходом програми дізнаємося більше. Ось і все.
— Назва «Світ на смак» перегукується зi «Світ навиворіт». Це випадковий збіг чи цілеспрямований промо–хід? Хто запропонував назву? Зі скількох варіантів обирали?
— Від початку проект мав назву «Гурманія». У неї був слоган: «Не лише побачити, а й відчути на смак». На жаль, кілька місяців тому програма з аналогічною назвою з’явилась на одному з обласних телеканалів. Тоді канал «Україна» запропонував іншу назву, базуючись, власне, на змісті мого слогану. У мене назва спротиву не викликала. Взагалі, як на мене, назва, формування бренду, промотування проекту — це більшою мірою прерогатива каналу, аніж продакшн–компанії.
— На чому акцентуватимете увагу глядачів у першу чергу? Які будуть рубрики? Скільки загалом задіяно людей на зйомках за кордоном?
— Усі програми об’єднує насамперед підхід. Я належу до числа тих людей, які ненавидять автобусний метод туризму: приїхав, вийшов біля архітектурного пам’ятника, сфотографувався на його тлі й поїхав далі; привіз надцять світлин, які з гордістю показав друзям — дивіться, де я тільки не був. При цьому людям навіть не спадає на думку, що вони не бачили нічого, крім автобуса, усе інше — це лише ілюзія пізнання країни. Насправді країну цікаво пізнавати в прямому контакті з її безпосередньою побутовою культурою, чи то кулінарною, чи сімейною — неважливо. Смак кожної країни — це те, як поводять себе люди у повсякденному житті, навіть як вони їдять — як банально це не звучить. Кулінарна культура — це одна з найважливіших сторін життя кожної країни. Саме цю культуру людина, яка приїжджає в у незнайому місцевість, може пізнати, запам’ятати смак, запах, а потім спробувати створити щось із набутого досвіду у себе вдома. Власне, це і є ідея, яка об’єднує програми — спробувати не лише побачити, а й відчути на смак. Під словом «смак», звісна річ, розуміємо не лише кулінарне. «Пробуватимемо» і нетрадиційні місця міст чи країн, які не показують автобусним туристам, об’єкти, про які знають тільки місцеві. Спробуємо навчити людей трохи мандрувати, обираючи, куди їхати, а не їхати туди, куди привезуть.
Знімальна група проекту складається з восьми осіб. На зйомку кожної країни і кожного регіону відводимо 4–5 днів, намагаємося щоденно знімати по три об’єкти. Це достатньо складний і щільний графік. Словом, ритм існування зовсім не веселковий. Якщо у когось виникають заздрощі з приводу такого способу життя, пропоную спробувати на власній шкурі.
— Телеканал «Україна» вас частково представляє так: «З 2003 року — продюсер ерудит–шоу «Найрозумніший» у Росії та Україні. Як продюсер цього шоу в 2013 році співпрацював з каналом «Україна». Ви уже не співпрацюєте з «Україною» як продюсер «Найрозумнішого»? Які перспективи «Найрозумнішого» на телебаченні? Чи будуть далі виходити спецпроекти «Найрозумніший тато» і «Найрозумніша мама»?
— Доля «Найрозумнішого», у принципі, залежить, найперше, від каналу. Якщо канал буде зацікавлений у розвитку цього проекту, я завжди готовий його продовжувати. Для мене «Найрозумніший» — пріоритетний проект, я завжди займатимуся ним, щойно з’явиться така можливість. Усе інше, що стосується «Найрозумнішого» — які будуть спецпроекти, який вигляд матимуть чемпіонати, — це вже деталі. Буде проект — будемо вирішувати конкретно, як він виглядатиме.
— На вашу думку, чому в Україні — якщо дивитися на телевізійні рейтинги — не надто популярні ерудит–шоу?
— Для того, щоб цікавитися ерудит–шоу, потрібно мати ерудицію. Ерудицією, як не дивно, володіє значно менший відсоток людей, ніж представляє інтерес для телевізійного каналу. Це, на жаль, нормальна статистика. Більшість людей дивляться телевізор для задоволення, а не для пізнання. Це теж азбучна істина. Потрібні сильні додаткові фактори, аби спонукати людину, всупереч її не особливо активному бажанню, дивитися пізнавальні програми. Діти — один із таких способів. Усе–таки цікаво подивитися, наскільки дитина може бути розумнішою за тебе, як діти можуть змагатися одне з одним за звання найбільш розумного, як вони шукають нові знання, як намагаються їх продемонструвати, як проявляється в цьому характер дитини. Мабуть, це ті додаткові фактори, які стимулюють трохи більше інтересу до «Найрозумнішого», ніж до звичайних ерудит–шоу. Загалом, усі програми, які називаються ерудит–шоу (у принципі, це quizshow, вікторини), на жаль, в Україні не користуються популярністю, на відміну від Європи. І це, на мою думку, не є для України компліментом. Навпаки.
— Яким чином можна було б стимулювати телеканали і продакшни робити дитячі телепрограми? Чи це питання, коли є інтернет, не актуальне?
— Питання дитячого телебачення якраз дуже актуальне. Проте знову ж таки потрібно розуміти, що ми вкладаємо в поняття «дитяче телебачення». Можна говорити про телебачення для дітей, і в цьому випадку, напевно, можна сказати — так, бажано було б, щоб існували окремі дитячі канали, які задовольняють дитячі потреби. Мені видається значно актуальнішим те, щоб на телебаченні існували програми про дітей. «Найрозумніший» — це не програма лише для дітей, це програма про дітей — для дорослих, яка допомагає дорослим подивитись на дітей під кутом зору, не зовсім звичним для них. Більшість дорослих просто не вміють розмовляти з дітьми, вони навіть не уявляють, про що діти думають, що вони знають, на якому рівні вони здатні вести діалог, дискутувати. Більшість батьків (знаю це зi свого педагогічного досвіду) просто не розмовляють удома зі своїми дітьми — немає про що, у них різні теми, різне життя і різні інтереси. Тому, мені здається, програми, які допомагають дорослим пізнавати дітей, більш актуальні, ніж просто дитяче телебачення.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
