І на дереві паляниці родять

Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра.

Такі «хлібини» масою до 20 кілограмів, а то й більше, зі своєрідним гострим запахом достигають iз листопада по серпень. Майже протягом року хлібне дерево постачає населенню свої плоди, набирає сили, цвіте, росте і розвивається, щоб знову зарясніти дивовижними плодами. Воно плодоносить без перерви понад 70 років і здатне прогодувати одну–двох осіб, а 5–7 дерев — велику сім’ю.

Плоди хлібного дерева містять 60—80% крохмалю, 14% цукру і майже 1% олії. Під час жнив тубільці сім’ями вирушають у хлібні гаї й знімають дозрілі плоди з хлібних дерев довгими роздвоєними на кінці палицями. Потім короткими і заго­стреними кілками їх наколюють i залишають на ніч до наступного дня. Уночі м’якоть плодів, наче пшеничне тісто на дріжджах, починає інтенсивно бродити. А вранці «тісто» заготовляють на майбутнє і силосують, як корм для худоби. Викопують у землі метрової глибини ями, стінки і дно яких рівномірно вистеляють камінням i банановими або іншими листками й складають туди, утрамбовуючи, ретельно очищені від шкірки плоди. Зверху яму накривають листям і придавлюють камінням. Незвичайне ароматне тісто, приготовлене за такою технологією, на відміну від нашого, що швидко псується, не втрачає своїх якостей до нового врожаю!

Згодом, коли «тісто» перебродить, яму відкривають, беруть його в необхідній кількості, додають води, кокосової олії, змішують тривалий час i руками розминають у спеціальних дерев’яних коритах. Невеликі, розміром iз нашу хлібину, шматки тіста загортають у листя і печуть у печах або на розжареному камінні. Спечені таким способом булки майже не відрізняються від справжнього хліба, мають високі харчові й лікувальні властивості, містять макро– й мікроелементи, вітаміни групи В та Е. Можна споживати і недостиглі плоди хлібного дерева, які печуть у попелі, як картоплю.

Чому я розповідаю про цю екзотику? Та тому, що хлібне дерево — це рідкісний вид дикої флори, який можна інтродукувати в Україну. Кліматичні умови тут цілком сприятливі для вирощування «хліба на деревах». Може, зараз це й здається неймовірним, але, враховуючи той факт, що проблема екологічно чи­стих харчів перед людством щороку дедалі більше загострюється, хтозна, може, й українці згодом їстимуть паляниці з «борошна», яке виросло на дереві.

Іван ГРИГОРЮК,
доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України