Через Волинь проходили всілякі завойовники, тут господарювали польська шляхта, литовські князі та інші «друзі». Може, саме тому тут формувався духовний потяг українців до свободи.
У 1918—1919 рр. Польща під проводом Ю. Пілсудського в боротьбі з військом Будьонного зайняла частину земель Східної Галичини (до р. Збруч), Волинь і Західну Білорусь. Кінцевий статус східних територій Польщі був заакцентований Ризьким трактатом 1921 р. Тогочасний уряд України через ряд суттєвих обставин не був у змозi відстояти національні інтереси, зокрема автономію для частини території Східних Кресів, приєднаних до Польщі, заселених переважно українцями. Сюди належали Станіславські (Івано–Франківська область), Тернопільські, Львівські, Волинські та Рівненські землі.
Одночасно постало вкрай важливе для Польського уряду питання: яку державну політику тут проводити? Було прийнято рішення про поступову асиміляцію українського населення. На Волині прискорено розбудували нові костели, зокрема в Ковелі, Любомлі, Володимир–Волинську та інших містах і селах. Повсюдно ініціювали перехід від православ’я в римо–католицизм і греко–католицьку віру. Це забезпечувало пріоритетність одержання державної роботи (посади), а також освіти, в тому числі вищої. При наданні шлюбів у костелах особам різних віросповідань православна сторона повинна була одночасно перейти в римо–католицьке лоно.
Паралельно на Східних Кресах, зокрема і на Волині, повально закривались українські школи. Як зазначає польська наукова преса, на всій території Східних Крес у 1922 р. їх діяло 2993, а вже у 1926 р. залишилось лише 947. Зокрема на Волині в 1922 р. функціонувало 442 українські школи, з яких у 1926 р. залишилось усього дві!
З 1930–х років на Волині збільшилась кількість малоземельних українських господарств — здебільшого за рахунок поділу земельних уділів поміж дорослими дітьми, а збанкрутілі обійстя скуповували приїжджі поляки. У цей час почала функціонувати новостворена польська установа Синдикат еміграційний у Польщі з центром у Варшаві, структурні відділи якої були в Луцьку, Ковелі, Рівному та інших містах Волині. Ця організація проводила «добровільне» (заохочуюче) переселення (еміграцію) місцевого, переважно сільського, населення до країн Латинської Америки — Бразилії, Аргентини, Парагваю тощо. Поширювали інформацію, буцімто там є великі можливості збільшити площі земельних угідь. Звільнені ж на Волині землі заселяли винятково поляками. Так формувалась надійна опора уряду Польщі на зайнятих землях.
Надалі ці нові господарі, яких називали «осадніками», розширювали свої фільварки (господи). Щодо контактів iз корінним українським населенням, то українців повсюдно називали бидлом, поляків же у відповідь іменували проклятими ляхами.
На такому психологічному ґрунті почали проявлятися бунтівні настрої українського населення, що посилювалися участю українських підпільних організацій, які виставляли вимоги автономії для української більшості. Проти польських правлячих установ і окремих керівників почалися терористичні акції та вуличні виступи, наслідком яких ставали арешти та політичні судові процеси. Заповнювались в’язниці на кшталт страшної Картузької Берези.
Особливо велика міжнаціональна сутичка проявилась у період німецької окупації, коли було створено місцеву українську поліцію й одночасно у в’язницях задіяли польську кримінальну поліцію. Очевидно, окупанти використовували таке політичне протистояння та взаємне поборювання. У цей період тут формувалась УПА.
У 1943 р. міжнаціональна напруга досягла апогею: польські фільварки та обійстя горіли вдень і вночі, почалися масові взаємні вбивства. Від цього страждало все населення, незалежно від нації і віку. Українці сприймали УПА як рятівників, поляки ж кровних захисників бачили в підрозділах Армії Крайової. Ходили чутки, що керівництво АК ретельно дотримувалося настанов польських урядових політиків, які тоді засідали в Лондоні, — ні в якому разі не здавати позицій на Східних Кресах. Ці вказівки коштували обом народам тисячі життів.
Боївки АК активно діяли по всій Волині, зокрема на Ковельщині були в селищі Зелена і селі Засмикі. Проводили тут терористичні акти, масові зачистки, подібні, як у Красному Саді.
І насамкінець, якщо оцінювати такі багатолюдні бійні лише за рівнем жорстокості, то стає очевидно, що на Волині коїли злочини і відплати з обох боків.
І тут виникає запитання: яким чином у таких складних умовах можна було не допустити великої трагедії?
Сьогодні необхідно зрозуміти і визнати вкрай хибну політику того періоду. Ця страшна людська трагедія має стати на майбутнє наукою при виборі способу співжиття двох народів–сусідів. Нині ж у наших народів шлях один: взаємне прощення, двостороння повага, розуміння і чесна співпраця.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
