Співочий голос зріє у змаганні

Конкурс — сходинка до вершини

Час від часу виникає дискусія: чи потрібні артистові–співаку залишені із «совкової епохи» звання — «заслужений», «народний»? Але ні в кого не викликає сумніву вагомість слів «лауреат міжнародних конкурсів». Ще б пак: адже ні для кого не секрет, що так звані «почесні звання» є часто–густо нагородою «з барського плеча» за аж ніяк не мистецькі чесноти, у кращому разі — просто ознакою «сумлінної вислуги років», і лише зрідка збігаються зі славою імені дійсного улюбленця публіки. Інша справа — конкурси, тим більше — міжнародні. Звичайно, й там трапляється, що нагороди знаходять «своїх», одначе високоавторитетне журі, публічні відбіркові тури, висока марка самого конкурсу стають на перепоні несправедливості оцінок і сприяють виявленню непересічних талантів.

...Цього літа у Королівському театрі в Мадриді з величезним успіхом відбувся концерт, присвячений ювілею видатної іспанської оперної співачки Терези Берганса. У ньому взяла участь Софія Соловій, володарка чудового сопрано, яке чули слухачі оперних театрів Рима, Венеції, Ніцци, Бергамо, Афін, меломани Швейцарії, Японії, Південної Кореї, Об’єднаних Арабських Еміратів. Після концерту за лаштунки зайшла королева Іспанії, щиро привітала виконавців. «У вас прекрасний голос! — сказала, зокрема, Софії. — Звідки ви? З Польщі?» — «Ні, з України», — почула у відповідь. А незадовго до того Софія Соловій співала у Львові (в концерті «Гала Верді») і поділилася думками про нелегкий шлях до престижних оперних сцен світу (фрагменти її розповіді вміщено в «Україні молодій» від 27 червня цього року.— Ред.). Так от, найпам’ятнішими сходинками на цьому шляху були саме співочі змагання. Не на всіх вона доходила до вершин, але результат красномовний: стала лауреатом 14 міжнародних вокальних конкурсів. Ось що розповіла в нашій з нею розмові про «конкурсні емоції»:

— Дізнавалася про різні конкурси і намагалася «охопити» всі. На початку так сталося, що я за три місяці перейшла сім конкурсів. Це величезне навантаження. Тепер iз жахом пригадую, скільки їздила, як мінялися гуртожитки, готелі... Якось навіть заплуталася, де я. Конкурс є конкурс. Уже на першому турі треба зробити все, на що здатна. Після того підходиш до списку і дивишся, чи ти є серед тих, хто пройшов, чи тебе нема. Щоразу серце вискакувало... Було різне: тоді отримала дві перші премії, дві другі, одну премію публіки, одну четверту, а одного разу мене викинули після першого туру. Це був не перший мій конкурс, а третій, і все одно — страшенний стрес. Який би ти досвід не мав, ти думаєш: я нічого не вмію, не можу співати, мушу лишити цю справу, починаєш сумніватися, чи правильно вибрав професію... А після першої премії — надзвичайні емоції, незрівнянне задоволення. Особливо приємно, коли цього не сподіваєшся. На конкурсі в Римі пройшла у фінал, ми заспівали все, що потрібно, нас викликали на оголошення результатів; і ось звучать прізвища: четверта премія, третя, друга... Мене серед них нема. І майнула думка: знову «пролетіла»... Раптом чую: перша премія — мені! Кудись кинула телефон, не помітила, де він полетів... Урочисто вручили срібний кубок (це єдиний, напевно, мистецький конкурс, де є ще й така нагорода переможцеві, ніби видатному спортсмену). Отже, конкурси — величезна школа, нелегкий, але дуже корисний гарт для співака.

Із конкурсу починала й Соломія

1893 року Соломія Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У консерваторському дипломі було написано: «Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю».

Оперний дебют Соломії Крушельницької відбувся 15 квітня 1893 року, коли вона зіграла роль Леонори у виставі «Фаворитка» Г. Доніцетті на сцені Львівського міського театру Скарбка. З великим успіхом пройшли також її виступи у ролі Сантуцци в «Сільській честі» П. Масканьї.Потім була Італія, захоплення вимогливої і безкомпромісної іта­лійської публіки, і Львівський театр у квітні 1894 року запросив Крушельницьку на гастрольні виступи. У Львові вона співала у «Фаусті», «Аїді», «Трубадурі», «Балі–маскараді», «Гальці», «Страшному дворі», «Африканці», «Дочці кардинала», «Гугенотах». Восени продовжила навчання у Ф. Креспі в Італії та у січні 1895–го повернулася до Львова, де виступила в партії Манон в опері «Манон Леско» Дж. Пуччіні. 10 березня 1897 року взяла участь у львівському концерті з нагоди 36–х роковин смерті Т. Г. Шевченка, виконувала українські народні пісні в обробці М. В. Лисенка. Навесні 1898–го виступала з концертами у Львові та інших містах Галичини. Пізніше співачка купила у Львові кам’яний будинок по вулиці Крашевського (нині — вулиця Соломії Крушельницької). В Італії Соломія прожила близько сорока ро­ків, тріумфально виступаючи цілим світом. Після смерті чоловіка вирішила повернутись на Батьківщину. У серпні 1939 року, незадовго до початку Другої сві­тової війни, всупереч пора­дам друзів переїхала до Львова, у власний будинок. Потрапила у місто, яке незабаром відчуло всі «принади» радянського «визволення». Нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона мешкала з сестрою Ганною. Гнітючими видались і роки фашистської окупації Львова...

Після війни С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність, ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність... консерваторського диплома. Пізніше диплом було знайдено у фондах міського історичного музею. Незважаючи на численні звернення, довгий час не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, стала громадянкою СРСР. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину її вартості. Лише у жовтні 1952 року, за місяць до кончини, славетна співачка нарешті отримала звання професора.

Останній концерт С. Крушельницької відбувся наприкінці 1949 року в залі Львівської філармонії. Вийшла на сцену з паличкою в руках. Перші ж акорди фортепіано повернули їй молодість! Голос звучав сильно, співала ба­гато, завершила концерт виконанням українських пісень. Со­ломії Амвросіївні було тоді вже 77 років...

16 листопада 1952 року перестало битися це велике серце. Поховали С. А. Кру­шельницьку у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із могилою друга і наставника — Івана Франка. 1978 року тут встановлено надмогильний пам’ятник «Співучий Орфей» (скульптор Теодозія Бриж, архітектор Лариса Скорик).

1993 року у Львові іменем С. Крушельницької названо вулицю, де пройшли останні роки її життя. У квартирі співачки відкрито меморіальний музей. Ім’ям Соломії Крушельницької названо Львівську спеціальну музичну школу, Львівський Національний театр опери та балету. У Дзеркальному залі Львівської опери встановлено її бронзовий бюст роботи скульптора Ярослава Скакуна. А 8 жовтня 2008 року вже в Італії, в театрі Ла Скала, з ініціативи львів’ян з’явився такий же скульптурний портрет Соломії Крушельницької.

От чиїм іменем названо Міжнародний конкурс оперних співаків, започаткований у Львові.

Автор ідеї — Ігор Лацанич, місце народження — Львів

Отож зрозуміло, чому в незалежній Україні саме у Львові народилася ідея заснувати фестиваль оперного мистецтва та Міжнародний конкурс оперних співаків і надати їм ім’я Соломії Крушельницької. Ідею було втілено стараннями колективу Львівської опери, очолюваного генеральним директором Тадеєм Едером, а особливо — тодішнього художнього керівника та головного диригента театру Ігоря Лацанича (він був натхненником перших двох конкурсів, здійснив усю підготовчу роботу до тре­тього, але не встиг, на жаль, його провести, відійшовши у вічність напередодні нового театрального сезону).

Дух Соломії витає на регулярних фестивалях її імені, куди «злітаються» престижні оперні голоси. А талановита співоча молодь чекає на черговий Міжнародний Соломіїн фестиваль. Минулий, четвертий, відбувся 2009 року, зібрав близько ста учасників з 14 країн світу і поважне журі у складі видатних оперних співаків та педагогів з України, Європи, США, Японії. Один із членів журі, директор музею Міланського театру Ла Скала Ренато Гаравалья, зазначив в інтерв’ю «Радіо «Свобода», що українські оперні співаки мають великий потенціал, лише бракує доброї школи.

Соліст Львівської опери, лірико–драматичний тенор Роман Трохимук здобув Гран–прі конкурсу, завоювавши у фіналі перемогу у серйозній боротьбі з 11 співаками з України, Польщі, Італії та США. Серед жінок відзначилася Александра Кубас із Польщі, котра посіла першу сходинку.

І ось ми напередодні чергової Соломіїної осені, чергового, V Міжнародного Соломіїного конкурсу. Він триватиме з 15 до 25 вересня цього року. Заявки на участь у ньому приймаються до 1 вересня. Учасниками можуть бути професійні співаки та співачки всіх голосових категорій, які мають спеціальну музичну освіту та практичний стаж роботи на оперних сценах, а також студенти вищих музичних навчальних закладів. Правда, є обмеження у віці — позмагатися у конкурсі можуть жінки, які народилися не раніше 1 січня 1977 року, та чоловіки, народжені не раніше 1 січня 1976–го.

«Саме від великої праці залежить майбутнє оперного співака», — зауважила член журі IV співочого конкурсу у Львові, солістка Токійського оперного театру Чіхіро Кавадзое, яка вперше приїхала в Україну. Якнайкраще підтверджує цю думку шлях до мистецьких вершин широковідомих солістів світової опери — Андрія Шкургана, Тараса Штонди, Сергія Магери, Стефана П’ятничка, Ольги Нагорної... Варто зауважити: для кожного з них однією зі сходинок на оперний олімп було (у різні роки) звання лауреата Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької.