І не лише належно оцінять, а й змиють весь бруд із його чистого портрета, забрудненого Путіним і путінцями, малоросами і хохлами. Як істинний українець, майбутній Президент народився і виховувався в інтелектуальній українській родині, типовій для Східної України, а національне загартування отримав у Тернополі, навчаючись на економіста в Інституті економіки, і в прикарпатському селі, працюючи бухгалтером. Це сприяло вихованню його як прихильника соборності та унікальної однорідності української нації, адже луганчанин чи галичанин, волинянин чи подолянин набагато ближчі між собою, ніж баварець чи прусак у Німеччині. Як середньостатистичний українець, Віктор Ющенко успадкував як його негативні, так і позитивні риси характеру. Деякі з цих рис у значній мірі й завадили йому виконати покладену на нього історичну місію.
Як істинний патріот, Віктор Андрійович намагався стати Президентом усієї України, а не лише Центру і Заходу, де його найбільше підтримали на виборах. Його Універсал національної єдності як історичний документ покликаний був стати теоретичною і політичною базою національного єднання, мав згуртувати все різнорідне суспільство навколо єдино правильної національної державницької ідеї. В. Путін і його команда зрозуміли, що це останній цвях у їхню імперію «русского міра», разом з антидержавними силами в Україні зуміли похоронити це чудове починання.
Президент Ющенко став справжнім будителем національної свідомості українців, приспаної більшовицькими байками про нашу спільну історію і спільну колиску. Його намагання донести до кожного українця, до кожного жителя планети жах і трагічні наслідки для української нації Великого Голодомору і московського геноциду дали позитивні наслідки. Суспільство пробудилось, українці почали змивати зі свого чола тавро рабства, про що засвідчила, зокрема, Помаранчева революція, революція без крові та болю. Простити цього Москва не змогла: були задіяні всі імперські сили, щоб його скомпрометувати, посварити з побратимами, знеславити. За підтримки В. Путіна були підготовлені два кандидати в наступники на президентський пост, які як по нотах розіграли спектакль наступних президентських виборів.
Олігархи–чужинці не могли сприйняти його соціально–економічну програму побудови народного капіталізму, відтворення українського способу буття, зменшення різниці між багатими і бідними, шляху до європейського дому і євроатлантичної політики безпеки і миру. Правляча кліка узурпаторів усупереч волі народу і здоровому глузду намагається втягнути Україну в новий гулагівський колгосп, де українці були б дешевою робочою силою і генетичним матеріалом для порятунку деградуючої панівної нації великоросів. Північно–східному сусідові завжди була потрібна ослаблена Україна, сировинно–ресурсний придаток до імперії, позбавлена власної еліти та національного керівництва державою. Щоб цього добитися, йому потрібно було політично і морально вбити В. Ющенка якщо не діоксином чи бомбою у припаркованому біля офісу автомобілі, то брехнею і підступом тих московських кротів, яких так багато було в його оточенні. А продажних політиканів і бажаючих заробити 30 срібляків в Україні завжди вистачало.
Як і у кожної людини, у В. Ющенка були певні вади, примхи, недоліки, пов’язані, перш за все, з невмінням слухати і вислухати інших, бути маломовним, конкретним і точним, не запізнюватися. Українець В. Ющенко, в принципі, не міг стати диктатором, порушити Конституцію і закони України, узурпувати владу навіть для найвищого блага української нації. Він не до кінця усвідомлював, яким є підступним і підлим наш стратегічний ворог, здатний на апокаліптичні злочини заради досягнення своїх імперських цілей. Його провиною перед імперією було те, що він — справжній українець, як і мільйони тих, яким у діагнозі «причина смерті» ставили слово «українець».
Шалені атаки внутрішніх і зовнішніх ворогів на особу Президента В. Ющенка, навіть тепер, коли він позбавлений влади, спрямовані не тільки проти нього особисто, а, перш за все, проти всього українства, яке уособлює Віктор Андрійович. Захищаючи В. Ющенка, ми захищаємо всіх нас, українців, захищаємо той шлях незалежного державного розвитку, який ми обрали і яким намагався він вести нашу державу. Біда ще у тому, що наше суспільство не було готовим прийняти ті ідеї та починання, які генерував В. Ющенко. Оцінити його ми повинні за те, що він зробив, чого досяг, як мужньо він переніс отруєння, зраду соратників, підступні дії ворогів, незаслужені образи недругів і «друзів», небажання багатьох зрозуміти його.
Сподіваюся, що наступні покоління правильно його оцінять і віддадуть належну пошану.
Степан ТРОХИМЧУК,
професор, заступник голови
Львівського обласного
відділення Всеукраїнського
об’єднання ветеранів