«Чорні діри» Азовського моря

Коли не можна, проте хочеться...

Те, що інцидент стався поруч із прибережним селищем Юр’ївка, додало ситуації чималу порцію містики. Адже саме тут розташовується фатальне місце, яке регулярно збирає людські жертви, причому невдахи можуть піти під воду буквально в кількох метрах від берега, абсолютно несподівано, буцімто й насправді якась потойбічна сила втягує вподобану офіру в пекло.

Розповідають, що перший такий випадок трапився за радянської доби, коли поблизу Юр’ївки влаштували піонерський табір «Космос»: зненацька на мілководді почала тонути ціла дитяча зміна. Малих самовіддано рятували зеки, які добудовували табірні об’єкти. Після цього «Космос» закрили, і сьогодні про чималий об’єкт нагадують хіба верхівки пляжних грибочків, що поступово заглиблюються у пісок здичавілого берегу.

У селищі більше пам’ятають випадок одного з останніх купальних сезонів, коли серед білого дня на велелюдному пляжі і практично на очах натовпу відпочиваючих море забрало двох молодих, фізично сильних і добре навчених плавати чоловіків, моментом осиротивши кількох дітлахів. «Я відпочивав у Юр’ївці з родичами та їхніми дітьми, — згадував безпосередній учасник тих фатальних подій, маріупольський школяр Влад Трохман. — Уранці всі разом вийшли на пляж. Моя тітка залишилася на березі, а ми з дядьком Вадимом грали в м’яча, зайшовши на глибину не більше метра. Раптом я відчув, що пісок почав стрімко йти з–під ніг. Я стояв на місці, а море ставало з кожною секундою все глибше. Коли вода дійшла до підборіддя, я закричав: «Вадим, допоможи, тону!». Дядя кинувся на допомогу, а дна під ногами вже не було взагалі. Нас потягнуло в бік, метрів на тридцять. Дядя весь час виштовхував мене нагору. На мій крик відгукнувся ще один чоловік, який купався неподалік, а з берега нам на допомогу кинулися двоє рятувальників. Дядька Вадима вже не було на поверхні. Подальше пам’ятаю погано»...

Працівники рятувальної станції ціною великих зусиль витягли на берег переляканого підлітка та, без ознак життя, 32–річного пляжника, що поспішив на допомогу. Другого ж потопельника, родича постраждалого хлопця, шукали багато годин з моторного катера, виходячи далеко у відкрите море. А виявили випадково, біля берега — тіло плавало всупереч законам фізики і в абсолютно неприродному для таких трагічних обставин вертикальному стані.

Після цього чималу ділянку юр’ївського узбережжя огородили табличками із категоричною забороною купатися. Проте бажання відносно дешево «відтягнутися» на морі бере кожного літа верх над розумною обережністю у цілих натовпів пляжників. Відповідно, «чорні діри» Азовського моря ще не закрили свій страшний рахунок.

У всьому винен метан?

Щоб застрахуватися від регулярного повторення в Юр’ївці трагедій, варто було б дослідити природні процеси, що їх викликають. На жаль, у фахівців немає єдиної думки. Зокрема, провідний експерт регіонального ландшафтного парку «Меотида» Андрій Кияненко висловив думку, що в усьому винні морські течії, які, стикаючись між двома піщаними косами, Білосарайською та Бердянською, породжують велетенські водяні вири, здатні затягти на дно не лише безтурботного відпочивальника, а й невелике рибальське судно. Таку можливість підтверджують і місцеві рибалки, пригадуючи випадки, коли при ясній погоді їхні човни зненацька починало скажено крутити по колу, так що насилу вдавалося вигребти геть. До речі, недарма, напевно, підступне та смертельно небезпечне місце на околиці Юр’ївки носить назву Зміїний мис.

Донецькі геологи вказують на те, що під Юр’ївкою на глибині двох кілометрів проходить тектонічний розлом. Ця гігантська шпарина у кристалічному щиті, незважаючи на свій вік у мільйони років, безперервно «дихає», змінюючи обриси. Фахівці не виключають, що з тріщин у глибинних породах б’ють потужні джерела, створюючи на морському дні зони хитких пісків. Випадкове потрапляння в таке місце дорівнює майже невідворотній загибелі.

Ще далі пішли московські дослідники, припустивши, що біля Юр’ївки на поверхню проривається підземний метан. За переконанням наукового співробітника Московського університету Георгія Рязанцева, цього газу в Азовському морі стільки, що могло б вистачити для енергоспоживання всієї України. Та поки що він здатен лише на чорну роботу: коли велетенська метанова «бульбашка» рветься до поверхні, у піщаному морському дні утворюється воронка, що буквально засмоктує людей. Перевірити цю теорію можна розвідувальним бурінням, але воно є досить дорогим.

За панібрата — не варто

Узагалі–то хроніки наймініатюрнішого моря планети зберігають свідоцтва про безліч трагічних подій, причини яких так і залишились незрозумілими. Місцеві «морські вовки» пам’ятають, як таємничо зникли екіпажі відразу двох вiтрильних суден, що здійснювали «коло дружби» уздовж азовського узбережжя. Самі вітрильники знайшлися покинутими на піщаній косі Довгій. За однією з версій, вони були викинуті на мілину величезною хвилею, а коли екіпажі спустилися за борт, аби зіштовхнути яхти назад до фарватеру, усіх затягло у водяний вир.

Кількома роками пізніше на траверзі курортного селища Мелекіно раптово затонула яхта «Маріуполь», переповнена відпочивальниками. Оскільки рятувальні жилети на суденці були відсутні, люди гинули один за одним, відпускаючи зі слабнучих пальців корабельну щоглу, що єдина стирчала з води.

Утім, як стверджують просолені місцеві «моремани», панічно боятися Азов’я зовсім не варто — досить, мовляв, пам’ятати, що це хоч і маленьке, але справжнісіньке море. Зі своїм характером і звичаями, які варто поважати.