Дім для безхатька

Минулої осені у Львові відкрили гуртожиток для колишніх безпритульних. Цим людям ні від кого чекати допомоги, а власний куток узагалі є мрією. Проте у Львові, завдяки небайдужим людям, безпритульним дають іще один шанс. Гуртожиток уже став новим домом для шістьох людей і навіть немовляти. Щоправда, наразі офіційного статусу «гуртожитку» він іще не має, адже повністю не зданий в експлуатацію. Проте активісти громадської організації, що ним опікується, роблять усе можливе, аби люди таки мали влаcне помешкання.

«Забери бомжів до себе, Садовий!»

У місті працюють декілька громадських організацій, що допомагають безпритульним. Чи не кожен iз бездомних знає, де і коли можна перекусити, бо гарячі обіди привозять мало не щодня в різні куточки міста. Також у Львові успішно працює «нічліжка», де безхатьки можуть перебути ніч і отримати необхідну допомогу. А у Винниках, неподалік Львова, вже кілька років існує «Спільнота взаємодопомоги «Оселя», де людям допомагають «стати на ноги» та почати життя з початку.

«Соціальний гуртожиток — це один з етапів допомоги людям, які свого часу опинилися на вулиці, — розповідає «УМ» Олеся Саноцька, голова громадської організації «Спільнота взаємодопомоги «Оселя». — Тут вони живуть практично безплатно, віддають лише малу частку свого заробітку як вклад у сплату комунальних послуг».

У вищезгаданому гуртожитку й оселилися члени спільноти, які досі мешкали в «Оселі» й виявили готовність до самостійного життя. За словами пані Саноцької, ідея створення такого гуртожитку визріла давно. «Ще кілька років тому ми оббивали пороги мерії в пошуках житла для наших підопічних, — пояснює пані Олеся. — Разом із міською владою вдалося знайти помешкання кільком людям. Але місто не має змоги розселити всіх, тому ми вирішили зробити гуртожиток».

Помешкання розташоване на двох поверхах колишнього гуртожитку, що належав великому підприємству «Полярон». Тут і досі мешкають колишні працівники заводу. Як більшість подібних заводів, «Полярон» не витримав тяжкі 90–ті і майже не працював. Більшість працівників подалися на заробітки за кордон. Два поверхи цього гуртожитку міська рада і віддала для соціального проекту.

«Ми дуже довго переконували депутатів у необхідності такого житла, ще довше намагалися пояснити це нашим сусідам iз гуртожитку, — продовжує пані Саноцька. — Тутешні мешканці були категорично проти. Навіть стояли під стінами ратуші з плакатами: «Забери бомжів до себе, Садовий!»

Але будівлю таки дали в оренду. Як громадській організації — за гривню в рік. Маленька перемога тішила недовго, адже приміщення були просто в жахливому стані. Аби показати різницю між «до» і «після», Оксана Саноцька демонструє частину підвалу. Стіни обдерті, всюди грибок, штукатурка відвалюється. «Коли на це приміщення подивилися наші друзі зі Швейцарії, то сказали, що вони і не бралися б це ремонтувати, — продовжує пані Саноцька. — Наша спільнота входить у міжнародний рух «Емаус», тож колеги з інших країн нам допомагають. Так, гроші на ремонт — майже 60 тисяч євро — для нас зібрали спільноти зі Швейцарії. Цього вистачило, аби трохи своїми силами, а трохи з допомогою кваліфікованих майстрів привести до ладу приміщення».

«Можна, не буду про минуле?»

Нині тут і справді як удома. Затишно, чисто, кімнати світлі, всюди зроблено ремонт. Кожен поверх має свою кухню і два душі — чоловічий і жіночий. Шафи, полиці, стільці і решта меблів уже були вживані, але мешканці відремонтували її так, що виглядає все як нове.

У підвалі хлопці зі спільноти організували майстерню з ремонту меблів. Цього їх навчили ще в «Оселі». «Ми запрошували професіонала, i він два з половиною місяці вчив наших підопічних своєму ремеслу, — продовжує пані Саноцька. — У Винниках є своя майстерня, і тут ми допомогли хлопцям відкрити свою справу».

«Роботи вдосталь, — сором’язливо відповідає на запитання журналіста Вадим, мешканець гуртожитку. — Зараз ремонтуємо крісла для одного з готелів Львова. З замовленнями до нас звертаються як звичайні львів’яни, так і меблеві фірми».

Про своє минуле хлопець не розповідає. Почувши запитання, опускає очі і відказує: «Можна, не буду про минуле?» Що б там не сталося, але зараз Вадим одружився і разом із молодою дружиною мешкає в гуртожитку. Нещодавно в молодої сім’ї народився синочок. Життя потроху налагодилось, і ятрити минулі рани хлопець не хоче.

Його напарник Сашко також неохоче згадує історію свого життя. Батько помер, а про матір каже лише, що вона є. «Я приїхав до Львова з Закарпаття, — нерішуче говорить хлопець. — Мені тоді було 17 років. Деякий час перебивався на вокзалі, а потім дізнався, що неподалік, біля церкви, роздають обіди. Прийшов і там познайомився з чоловіком, який також був із Закарпаття. Він мені і розповів про «Оселю»... Дуже дякую пані Олесі, що мене там прийняли. Кілька років жив в «Оселі», де й навчився ремонтувати меблі».

Хлопці свою роботу знають добре, з першого погляду і не скажеш, що ці меблі вже були вживаними. До слова, 10 відсотків свого заробітку хлопці віддають на підтримку діяльності осередку, де кожен безпритульний може помитися, випрати свої речі і перевдягтися. І ще 200 гривень — на комунальні послуги.

«Зеленому змію» вхід заборонено

Але в гуртожитку є свої правила. Головне з них — сухий закон. Якщо мешканця побачать напідпитку, то йому доведеться покинути помешкання. Через спиртне з гуртожитку вже пішло троє людей.

Сорокарічний чоловік і сімейна пара вже виїхали, бо не втримались і «зірвались». Чоловік і дружина пройшли нелегкі випробування, колись iз двома дітьми навіть жили в автівці. Потім їх прихистила «Оселя», обоє влаштувались на роботу й спільнота дозволила їм жити окремо в гуртожитку. Проте самостійне життя виявилося сповненим спокус, і обоє знову опинилися в лапах «зеленого змія».

«У пари двоє дітей — хлопчик і дівчинка, — розповідає пані Олеся. — Їм 12 і 14 років. Коли батьки пішли, діти не захотіли йти за ними, і ми зробили все можливе, аби вони повернулися до нас в «Оселю». Там про них дбають, а коли підростуть, зможуть поселитися в гуртожитку».

Пані Олеся розповідає все спокійно і буденно, хоча, як виявляється, аби діти змогли жити в нормальних умовах, їхніх батьків довелося позбавити батьківських прав. А потім обом треба було знайти опікуна, яким і стала пані Олеся. «Діти ходять у школу, про них дбають, вони живуть трохи в спільноті, трохи в мене», — каже пані Олеся. Вона підтримує дітей у їхніх починаннях, уже має на меті заклад, куди піде вчитися дівчинка після школи, знає про їхні хобі тощо.

Щоб людям допомагати, треба назбирати грошей

Через те, що гуртожиток ще не здано в експлуатацію, його не можуть визнати «гуртожитком», а отже, комунальні послуги обходяться громадській організації в кругленьку суму. Взимку через дороге опалення доводилось платити по 10 тисяч гривень на місяць. Ледь звівши кінці з кінцями минулої зими, організація почала збирати кошти на опалення ще влітку. Так був організований перший гаражний розпродаж у Львові, який відвідали чимало гостей. Серед речей, що виставлялися на продаж, можна було придбати багато що з того, що колись належало знаменитостям. Свій внесок у добру справу зробили Джамала, Ольга Герасим’юк, Юрко Іздрик, Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, Ірена Карпа, «ГИЧ–оркестр», Павло Табаков і ще багато інших.

«До прикладу, письменник Андрій Курков уже давно нам допомагає, — розповідає пані Олеся. — Він навіть провів виставку–продаж розмальованих тарілок у себе вдома. Наші майстри розмалювали, а він допоміг продати і зібрати кошти. І навіть у своїй книжці про нас написав...»

На гаражному розпродажі зібрали якраз стільки, щоб оплатити опалення за один місяць. Тому креативні організатори задумали нову акцію. Вони вже зібрали старі меблі, які привели до ладу в майстерні, їх розмальовуватимуть усі бажаючі. Потім креативні меблі продадуть.