Хліб, до хліба і — свобода дій

«Це унікальна людина, — переконана координатор коаліції підприємців області Світлана Іченська. — Він із друзями починав iз маленького автобуса, в якому вони й жили, взявшись за нову власну справу. Встановили там ліжка, газову плитку і — по полях... Сьогодні у них — елітні сорти, розводять саджанці, побудовані офіс, склад... Ми були разом на з’їзді, то Дмитро — весь на телефоні, весь у дії».

Власна справа — справа нелегка

Його день починається рано. У сезон — о п’ятій — о пів на шосту. Відповідно до наміченої роботи дають наряди — і вперед. Наступний трудовий день можуть планувати об одинадцятій чи о пів на дванадцяту ночі. А підйом — знову о п’ятій. Така вона — праця на землі. Але саме таку він вибрав.

Батьки хотіли, аби Дмитро продовжував батьківську справу, тому на агрономію до Сумського сільськогосподарського університету вступав свiдомо. А от після звернув трішки «вбік» — подався в науку. Першою роботою стала посада молодшого наукового співробітника на Сумській дослідній станції садівництва. У 2007–му почав навчатися в аспірантурі Інституту садівництва Національної академії аграрних наук. А ще через два роки зародилася ідея організувати власну справу. Товариші ще зі студентства, потім — колеги по роботі Микола Цвільов і Віталій Осадчий — стали партнерами по бізнесу.

«Я, мій рідний дядько і хлопці на позичені 28 тис. гривень заклали ділянку полуниці 0,46 гектара у селі Хмелів Роменського району, — розповідає Дмитро Самофалов. — Це була орендована земля фермерського господарства, керівником якого є мій батько. Я зареєструвався як підприємець. Нині ми активно беремо кредити в банках, формуємо матеріальну базу. З насаджень маємо виробничу полуницю, малину, смородину, ожину».

Сьогодні у підприємстві «Ромен фрут» збирають ягоди, роблять профілактичні обробки насаджень, борються з бур’янами та рослинними залишками — йде буденна робота. Та цьогорічним урожаєм Дмитро незадоволений. Минулого року посадили полуницю пізно, вона цьогоріч іще не вродила. Цінова політика теж не склалася на краще. Люди зрозуміли, що з полуниці добрий заробіток, тому багато хто зайнявся нею. Пропозиція на ринку була, відповідно, ціна знижувалася. Та найдошкульніше вдарила природа. Що холодно було, а що напали шкідники, хвороби. І полуницю вразили, й смородину. «Та ще такі, про які раніше й не згадували, — каже Дмитро. — Довелося шукати препарати».

В Україні препарати теж частково є, але тут здебільшого працюють з аналогами. Вони хоч і дешевші, та не завжди якісніші. Тому «Ромен фрут» звертається до Європи. Їй Дмитро довіряє більше. «Іноді запитують, чому віддаю перевагу Євросоюзу, а не, скажімо, Росії. А в мене відповідь проста: треба раз побачити, як там і як там. Причому в Росії дивитися не Москву чи Пітер, а звичайну сільську глибинку. І все буде зрозумілим. У Євросоюзі держава, якщо якийсь шкідник у країні пішов, дзвонить у всі дзвони. А в нас — як хто виживе».

Від нас до Німеччини — далеко...

На стажування в Німеччину за міжнародною програмою підготовки управлінських кадрів для підприємництва Дмитро Самофалов потрапив завдяки обласній коаліції підприємців. Знайомство з тамтешніми підприємствами, зустрічі та спілкування відкрили інший світ існування аграрного виробництва.

«Там держава не лише підтримує сільгоспвиробника фінансово, а й надає рекомендації щодо необхідного виду сільгосппродукції, її кількості, якості та екологічної безпеки. Так, наприклад, на одному з полів федеральної землі Баварія ми побачили ріпак на сидерат, який давно вже переріс і зацвів. Як агроном за освітою, я запитав, чому не заробили в ґрунт? Мені відповіли, що дозвіл на цей агрозахід буде наданий лише за тиждень, інакше можна завдати шкоди екосистемі місцевості... Для себе я зрозумів, що ЄС — не лише фінансова допомога, а й жорсткі правила. При цьому поголів’я худоби постійно знижується, а надої і кількість м’яса збільшуються; врожаї сільськогосподарських культур зростають, а площі зменшуються. Все — за рахунок інтенсифікації».

До того ж там держава робить ставку на малий i середній бізнес. Що й зрозуміло: він більш гнучкий. Тому, наприклад, можна побачити звичайну садибу, де виробляють соки. В окремому приміщенні, звісно, спеціально прилаштованому, обкладеному кахлями, стоїть обладнання за два мільйони євро — так удома виготовляють якісний сік.

Можна побувати на фермі, яку опалюють... молоком. Адже його температура — 37 градусів, отож, проходячи трубами, воно зігріває приміщення, тим часом охолоджуючись. До речі, на тій фермі з коровами спілкуються лише машини. І дійка там не за розкладом доярки, а за бажанням тварини. Робот сканує: о, вона готова до доїння — і видоює молоко. Не багато не мало, за рік виходить понад 13 тис. літрів... Так само роботизовано переробку вирощених овочів та фруктів. А теплиці?!.

Особливу увагу Дмитро звернув на питання енергетики. «Велика кількість будинків приватного сектору, тепличні господарства, тваринницькі комплекси мають встановлені на дахах сонячні батареї і колектори. Це, як мені пояснили, бізнес, адже «зелена енергія», яку віддаєш у мережу, коштує вдвічі бiльше. Сьогодні така електроенергія в Німеччині посіла чільне місце і становить майже 20 відсотків. Мене це дуже цікавить як підприємця. Маю на меті також докладніше ознайомитися з устаткуванням із виробництва біогазу. Це ж не лише утилізація органічних відходів, а й дешева екологічно чиста тепло– і електроенергія».

Перевіряючі полуницю люблять...

Чи ж може український підприємець перенести отримані знання на власну практику? Відповідь знаємо самі.

«Найбільшою проблемою в Україні для підприємця, на мій погляд, є недолугість українського законодавства, — ділиться Дмитро. — Земельні, майнові питання, які часто виникають у сільському господарстві, вирішити, не пройшовши бюрократичної системи, неможливо. Службовці тільки розводять руками або переводять стрілки одне на одного. І хоч ми всіма силами намагаємося вирішувати питання законно, та навалу контролюючих органів не зупинити. Особливо (посміхається.— Авт.) під час урожаю полуниці».

Що ж, полуницю любить кожен. І не лише полуницю. У господарстві пригадують анекдотичний випадок, який, утім, не дуже веселить підприємців. Задумала команда Самофалова зробити систему поливу. Прийшов пожежник і сказав: «Будуєте? А де гідрант на випадок пожежі?». Та будується ж поливальна мережа, — пояснювали йому. Але ж будується! — стояв на своєму контролер, значить, має бути гідрант...

Ще одна проблема, актуальна для багатьох галузей України, — кадровий голод. Тож і роменські садівники нестачу місцевих працівників вимушені компенсувати за рахунок інших регіонів України. Цього сезону дали роботу близько 70 особам. Були й місцеві — роменці, конотопці, лебединці, але поруч — рівненці, закарпатці. Тобто є проблема безробіття і є проблема нестачі робочої сили. Парадокс. Та чи не слід шукати пояснень цьому в тому ж законодавстві?

«Також відзначаю як наслідок недосконалого законодавства проблему кредитування села, — продовжує болючу тему Дмитро Самофалов. — Усі розуміють, що сільське господарство — це досить ризикова галузь, без страхування не обійтися, і тут, як у цивілізованих європейських країнах, має втрутитися держава. У країнах ЄС на кожен гектар дотація становить від 250 до 800 євро, вона може виступати для банку як гарантія плато­спроможності фермера. На додаток держава захищає сільгоспвиробників — компенсує банківські відсотки. Хоча вони й так становлять від 2,5 до 4,5 відсотка. Тому для фермера ФРН, наприклад, узяти кредит під 1,5—2,5 відсотка — норма життя. А в нас відсоток — від 18 до 25. Восени минулого року брав і під 28. Звідси й висока собівартість нашої продукції, і «дика» ринкова економіка, коли не знаєш, ані скільки виростиш продукції, ані ціни й обсягів її реалізації».

Що треба для щастя?

Дмитро зачіпає й українську ментальність. Чому, наприклад, у тій же Німеччині три–чотири фермери можуть спільно купити техніку й спільно користуватися нею, а в нас подібні випадки закінчуються переважно «розбірками» між партнерами?

Тож він, кому випало бути директором, надзвичайно цінує те, що в них є команда. Кожен курирує свій напрям, відповідає за нього, і кожен знає, що можна довіряти іншому.

Думають про перспективу. Невигідним стало вирощувати яблука? Шукатимуть альтернативу. І тут, звичайно, на допомогу приходить ота наукова база, яка колись здавалася трішки відхиленням від «магістрального напряму».

На запитання, що підприємцю потрібно сьогодні для щастя, Дмитро відповідає не як бізнесмен, а просто як молодий чоловік: «Щоб біля мене були близькі люди — здорові, щасливі і в достатку. Розумієте, всіх грошей заробити не можна. Мало їх — погано, багато — теж проблеми. А треба, щоб був хліб і до хліба. І свобода приймати рішення й діяти на користь собі й людям».