Життя без газу

Із січня до червня нинішнього року Україна вдвічі наростила потужність сонячних електростанцій. Назагал, сонячне світило дає нам енергії на 494 МВт. Усе в ажурі у нас і з енергією вітру: нині у нас функціонує понад десяток станцій. В сенсі того, що приріст також є. Проте навіть такі успіхи не заважають експертам стверджувати: у плані диверсифікації джерел енергопостачання залишилося ще багато нерозв’язаних питань.

Сонце і вітер — наші маяки

Асоціація учасників ринку альтернативних видів палива й енергії України повідомила: обсяг інвестицій у цю галузь за перше півріччя 2013 року перевищив 360 млн. євро. Це дало змогу ввести в експлуатацію 12 станцій загальною потужністю 167,7 МВт. До кінця року мають збудувати ще сім станцій, тому до нинішньої цифри можна сміливо доплюсувати ще 50 МВт. На перший погляд, величезний успіх, до того ж, отриманий надзвичайно вчасно: нині, коли держава намагається зменшити обсяги закупівлі дорогого російського газу, а уряд ставить завдання терміново переходити на дешевші енергоносії.

Утім, насправді ситуація виглядає зовсім не так райдужно, а навіть навпаки. Серед загальної кількості виробленої енергії — та, що отримують iз відновлюваних джерел, мов крапля у морі. «Сонячну енергетику важко назвати нині серйозним конкурентом на цьо­му ринку електроенергії. До того ж у другому півріччі очікується зниження динаміки її розвитку в Україні», — ствер­джує фінансовий аналітик «Кредо Лайн» Тамара Каратаєва.

Однак, держава максимально дотує саме цей напрям енергетики, встановлюючи так званий «зелений тариф», який затверджено для розвитку альтернативних джерел енергії. Та його величина має тенденцію до зниження. Наприклад, уже з 1 квітня цього року тариф для наземних сонячних установок зменшено майже на 30%.

З одного боку, пільгові тарифи — це чудова нагода розвинути власну незалежність від дорогих та екологічно шкідливих енергоносіїв: вугілля, газу, атомного ядра. Щоправда, виникає сумнів: а чи окупиться українське сонце у більш віддаленій перспективі, чи усього лише принесе надприбуток у короткотерміновій? На питання, чи справді сонце може бути таким ідеальним виходом для енергетики саме наших широт, Європа відповіла зовсім по–іншому.

«У балансі Європейського Союзу відновлювана енергетика займає 13%. Із них 10%, тобто 65% усіх відновлюваних джерел енергії, — це біомаса, — каже голова правління біо­енергетичної асоціації України Георгій Гелетуха. — У нас на цей факт ніхто не звертає уваги, роблячи ставку лише на сонячну та вітроенергетику. Вважаю, що ми рухаємося не в той бік, адже Україна як аграрна держава має величезні запаси саме біомаси».

Зелений тариф у більшості країн Європи рахують по–різному. «У деяких країнах використовують так звані «зелені сертифікати», вважаючи, що це більш ринковий механізм, — каже Гелетуха. — Його суть у тому, що на кожен кіловат, вироблений за допомогою відновлюваних джерел, друкують сертифікат. Після того, як енергію віддали у мережу за ринковою ціною, сертифікат можна продати на ринку й отримати додатковий прибуток». Критики цього методу стверджують, що він відкриває шлях до спекулювання на ринку, так було в Чехії, Болгарії та низці інших країн. Україна взяла за основу систему «зеленого» тарифу Німеччини, країни, яка вважається найпрогресивнішою в плані розвитку «чистої» енергії (в планах уряду цієї країни — довести частку відновлюваної енергетики до 80% вже в 2030 році).

...І світить по–різному

«Сонячний шлях» свого часу випробовувала Німеччина. Але у цій державі ринок сонячної енергії пережив кризу. «Вартість виготовлення китайських сонячних панелей становить сьогодні 20 євроцентів у перерахунку за 1 Вт, тоді як у ФРН цей показник становить близько 1 євро, — стверджує голова геотермальної секції Німецького центру геотермальних досліджень професор Ернст Гюнгес. — При цьому ціна у Європі — це вже результат автоматизації виробництва. Китай же тримає свою ціну на низькому рівні з політичних причин. Вони, безперечно, продають свої сонячні панелі нижче собівартості. Тож змагатися з ними неможливо».

Тому країни ЄС ввели ввізні мита на китайські модулі на рівні 47%, щоб хоч якось зберегти свій внутрішній ринок. Вітрова ж енергія у ФРН, за словами професора Гюнгеса, «вижила» завдяки тільки тому факту, що в ній важливіші інженерні рішення, як і в геотермальній. «Їх розвиток стимулює промислове зростання, тобто додана вартість залишається в країні», — каже науковець.

Іншими словами, колапс сонячної енергетики у Німеччині спровокував демпінг iз Піднебесної. Купувати ж для розвитку галузі імпортне устаткування влада не захотіла, оскільки міркує категоріями доцільності. До речі, зменшення темпів розвитку сонячного напряму в енергетиці аналітик «Кредо Лайн» пояснила саме новими нормативами, які змушують споруджувати станції із застосуванням вітчизняних компонентів.

Україна — як відомо, не Німеччина, але в енергетичній галузі наші країни мають багато спільного. Наприклад, імпорт газу. Німці торік закупили його 33,16 млрд. кубометрів, ми — 32,9. Але завдяки розвитку відновлюваних джерел енергії в Німеччині ця проблема не так актуальна, як в Україні. За словами експерта, обвідні трубопроводи, розробка родовищ сланцевого газу, впровадження технологій добування нафти, схожих на ті, які використовують у США, нині розглядаються як один зi способів вирішення проблеми газової залежності. Але кращим, на його думку, рішенням є збільшення частки внутрішніх енергетичних ресурсів у споживанні енергії. «Наші завдання — зупинити атомну енергетику, понизити рівень викидів CO2 і розвивати відновлювані джерела енергії, — каже Ернст Гюнгес. — Наша стратегія полягає у використанні газу тільки для електроенергії, тоді як для теплопостачання приватних домогосподарств він має бути замінений відновлюваними джерелами, в тому числі геотермальними технологіями».

Але зробити це не так просто, як здається на перший погляд. «Ми також стикаємося з проблемами ліній електропередач: вітер «знаходиться» на півночі нашої країні, а головні споживачі енергії — на півдні, — продовжує доктор Гюнгес. — Нам потрібна одна унікальна лінія передач від колиш­ньої НДР до колишнього кордону Баварії, але є багато сумнівів із цього приводу. Тому існує ідея децентралізованих рішень і довгострокової стратегії створення систем сховищ».

Навіть на перший погляд проблеми надзвичайно схожі: сонце, як і, до речі, вітер, в Україні найдужче гуляють у південних просторах. Втім, Крим — регіон енергодефіцитний. Споживання електроенергії там становить понад 1200 МВт, в той час як виробництво (до того часу, як були побудовані сонячні станції) становило лише 70 МВт від Сімферопольської «брудної» ТЕЦ. Неекологічні станції там будувати не можна — бо півострів має курортний статус. Електро­енергетика тягнулась старими, ще з радянських часів, лініями електропередач із величезними втратами в десятки відсотків!

Доженемо і переженемо?

Не так давно віце–прем’єр Юрій Бойко сформулював завдання: до початку нового опалювального сезону перейти на альтернативні джерела енергії в отриманні тепла. Україна має близько 23,9 тис. котелень, і тільки 1,2% з них використовують відновлювані джерела. Уряд порахував: всезагальний перехід на «альтернативу» дозволить заощадити 2 млрд. доларів у державному бюджеті.

Експерти, втім, не вірять, що чиновники зможуть цього досягти. «Існують три головні невід’ємні елементи розвитку галузі: нарощування потужностей, демонстрація, щоб показати кращі практики, і економічні стимули, — каже Ернст Гюнгес. — Інвесторам потрібні гарантії і стабільний ринок. Політик насамперед має бути терплячим. Кожній країні потрібні коротко–, середньо– і довгострокові стратегії, які враховують місцеві ресурси і потенціал, терміни, необхідні для розвитку технологій і ринку, обсяг інвестицій і економічні цілі та результати. Ви повинні мати на увазі, що іноді розвиток ринку визначають рішення, які не є ефективними саме для цього ринку, у зв’язку з географічним положенням або технологіями тощо, тому завжди потрібен план і політична воля. І частина коштів, інвестованих у розвиток галузі, має забезпечити науково–дослідницькі розробки, демонстраційні або експериментальні проекти та економічні стимули для бізнесу і приватних господарств».

На думку експерта, непродумані рішення держави призведуть до широкого розчарування серед населення, яке, у свою чергу, підтримуватиме сумніви в перспективах відновлюваних джерел енергії і енергоефективності в суспільстві. «Ми маємо так багато невиконаних обіцянок! У Німеччині, до речі, те ж саме, — тому я наполягаю на необхідності нехай навіть поступового, але неухильного розвитку галузі, — каже професор. — Перехід на відновлювані джерела енергії отримав стовідсоткову підтримку всіх політичних партій у Німеччині і понад 80% німецького населення. У 2013 році Німеччина вже досягла цілей 2020 року, які передбачали 20% частку відновлюваних джерел енергії в електропостачанні. Незважаючи на всі проблеми і крах «сонячного ринку», ми також досягли показника 10% відновлюваних джерел енергії в системах опалювання за рахунок в основному біо–, сонячної і геотермальної енергії. Сьогодні 5% всіх нових приватних будинків, побудованих у Німеччині останнім часом, обладнані геотермальними установками. Проте в старих будинках зробити це складніше, тому ми стикаємося з проблемами в процесі заміни технології, в деяких це взагалі не є можливим».