Лесина гостинність

09.08.2013
Лесина гостинність

На батьківщині української письменниці Лесі Українки — в Новограді–Волинському, що на Житомирщині, — відбулося літературно–музичне дійство, приурочене 100–річчю з дня смерті поетеси. До рідної колиски Лесі завітали гості з Києва — члени Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України і Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки.

Для киян провели екскурсію літературно–меморіальним музеєм Лесі Українки. Недалеко від берегів Случчя, на пригірку, розташована невеличка хатинка. У ній і народилася Лариса Косач, яку ми більше знаємо під псевдонімом Леся Українка. Мало сказати, що це місце знакове, адже саме тут iще дитиною майбутня поетеса почала писати свої вірші, першим з яких став вірш «Надія». У музеї старанно і бережно зібрано все, що тепер дає досить чіткі уявлення про те, яким був побут родини Косачів — від посуду до бібліотеки. До сьогодні не вицвіли квіти й візерунки на вишитих сорочках Лесі Українки, в які вона вбиралася ще зовсім маленькою. Любов до рідної землі почалася для неї саме тут, у Звягелі (таку назву мало місто в давнину й так старі люди ще часто називали його, коли в ньому оселилися Косачі), але тут вона і пізнала перші страждання від хвороби, яка не покине її до останнього дня.

Будівля літературно–меморіального музею охайно прибрана, довкола все засаджено квітами, і там, серед мальв і чорнобривців, навпроти вікон маленької хатинки, височіє увічнений образ жінки із незламною силою духу — бронзове погруддя Лесі Українки. Завдяки спогадам Олени Пчілки — мами Лесі — ми достовірно знаємо, де саме у цьому будиночку була розташована її кімната і навіть куточок, у якому стояло ліжечко маленької Лариси. Тут, біля великого вікна, крізь яке можна було побачити всю красу Новограда–Волинського, писала свої твори хвора Леся. Вона ще багато разів згадає у своїх творах це вікно, крізь яке вона бачила перші весняні промені сонця і таку недосяжну свободу від хвороби:

Коли я погляд свій на небо звожу, —

Нових зірок на йому не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вгледіти бажаю.

Ближче до вечора Лесиних гостей зібрав у себе Новоград–Волинський палац культури імені Лесі Українки. Тут давав концерт Національний заслужений академічний український народний хор України імені Верьовки на чолі з художнім керівником Анатолієм Авдієвським. На співочу гордість української нації прийшло подивитись стільки звягельців, що зал Палацу культури ледь вмістив усіх охочих. Радісні родини несли букети свіжозірваних у власних садах квітiв, а маленькі діти з цікавістю поглядали на сцену. Адже нечасто столичні артисти тішать своєю увагою слухачів iз периферії. Ось воно — те, заради чого ми бережемо свою націю — солов’їні голоси; забуті мелодії гір і Придніпров’я, що переливаються у сопілці, дримбі, кобзі; запальний гопак... Багато номерів виконували на «біс», адже оплесків Лесині земляки не шкодували. Наостанок зал невпинно аплодував стоячи, і художній керівник хору Анатолій Авдієвський прийняв рішення — виконати пісню разом зi слухачами. Й увесь зал — від найменшого до найстаршого — спільно з хором завів невмирущу пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка...

Насамкінець додам, що столичні гості прибули на батьківщину поетеси не з порожніми руками. Спільними зусиллями членів Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України були зібрані й передані кошти на утримання Літературно–меморіального музею імені Лесі Українки у Новоград–Волинському, адже поки що він багато в чому тримається на ентузіазмі його працівників. Будь– хто може приєднатися до Фонду національної пам’яті України — для того щоб пам’ять про героїчні постаті у нашій історії та культурі дійшла до наступного покоління.

 

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Побувати в гостях у великої української поетеси мусить кожен справжній українець. А це вже не так і складно зробити. З Києва до Новограда–Волинського можна добратися будь–якою «маршруткою» чи автобусом, що прямує трасою Київ—Львів—Чоп (вартість проїзду — 50—60 грн.) або електричкою (від 15 грн.). Лесину прабатьківщину шукайте за адресою: вул. Соборності, 94. Також у місті діє музей родини Косачів (вул. Косачів, 5а), а на головному майдані Новограда–Волинського встановлено пам’ятник поетесі — саме біля нього наприкінці липня відбувся фестиваль «Лесині джерела», приурочений сторіччю з дня смерті знаменитої звягельчанки.

  • «Устина могила»

    На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>

  • Легіон січовиків

    У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>

  • Поховали Гію

    Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>

  • «Афганська» родина без Олега

    «...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>

  • Криваве Вогнехреще

    Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>