Життя без пауз

Пригадується, коли я йшла на своє перше інтерв’ю з Олександром Пономарьовим — а було це з п’ятнадцять років тому — ретельно штудіювала всю інформацію, яка була про співака в інтернеті. Бо тодішній прес–секретар співака Лариса дала зрозуміти, що до непідготовлених журналістів він ставиться дуже критично і, почувши запитання на кшталт «А в яких фестивалях ви брали участь?», може припинити інтерв’ю, розвернутися і піти. І якщо з роками Пономарьова не став у ­цьому питанні менш вимогливим, то своїм молодим колегам я можу лише поспівчувати. Адже цей час Олександр наповнив величезною кількістю подій, проектів, інформаційними приводами як творчого, так і особистого характеру.

Топ–подією в його творчому житті, напевне, була і залишається участь у «Євробаченні». Наш перший делегат на цьому конкурсі — а було це саме якраз десять років тому — хоч і не ввійшов до трійки переможців, але ясно дав зрозуміти, що відтепер співакам країн Європи варто рахуватися з українськими колегами (наступні виступи на «Євробаченні» Руслани, Вєрки Сердючки, Ані Лорак переконливо довели, що Пономарьов мав рацію).

Після своєї першої вагомої перемоги — гран–прі на конкурсі Івасюка в 1995 році, а до цього ще були «Червона рута» та фестиваль у Вітебську — Олександр встиг видати близько десяти альбомів, написати музику до кількох фільмів, заснувати студію «З ранку до ночі», попрацювати як продюсер із молодими виконавцями, стати народним артистом України... До честі Пономарьова, якщо якась із складових його життя «пригальмовувала», він намагався бути активним у якійсь іншій сфері, не допускаючи пауз.

Останнє його публічне амплуа — тренер телевізійного проекту «Голос країни». Як відомо, саме підопічна Пономарьова Анна Ходоровська перемогла в останньому сезоні шоу. «Ми відкрили нову українську виконавицю ліричної пісні, — не без гордощів коментував тоді цю перемогу тренер. — Переконаний, Україна ще буде пишатися Анною Ходоровською».

А от в політиці, попри всі очікування, ми його так і не побачили. «Я міг би піти в політику тільки в нову команду серйозних, відповідальних людей, успішних менеджерів, які сьогодні потрібні Україні, — так він пояснював свою позицію «Україні молодій» — За умови, що я би реально впливав на прийняття рішень, щоб міг озвучувати свої думки, говорити те, що думаю, а не кивати за речниками. Подивіться, в політиці багато років — одні й ті самі люди, їм уже давно ніхто не вірить, бо вони дискредитували себе, але у них є гроші, і вони тримаються на плаву. Немає нічого поганого, коли менеджер, який заробив для країни 10 мільярдів євро, отримав хорошу грошову винагороду, але ж не тупо красти з державного бюджету, нічого не роблячи...»

Сьогодні, вітаючи Пономарьова з ювілеєм, хочеться нагадати йому, що, як свідчить історія, більшість успішних чоловіків свої найвагоміші перемоги почали колекціонувати якраз у такому віці. А тому, пане Олександре, бажаємо вам, щоб на вашому прикладі ми отримали ще один переконливий доказ цим спостереженням.