«Золотий» вересень 1939 року «приніс волю» населенню Західної України. За неповними даними, з 1939 по 1955 рік із західноукраїнських земель у східні райони московської імперії було депортовано 2 196 170 осіб, або 20,5% місцевого населення (Літопис нескореної України — т. 1. — с. 18).
«Ешелонами смерті» з рідних домівок вивозили ні в чому не винних людей. Більше двохсот осіб в одному товарному вагоні з двома заґратованими віконцями. Не було чим дихати. Воші й сморід. Діти, люди похилого віку та зі слабким здоров’ям помирали під час перевезення. Трупи часто на ходу викидали з вагонів.
«Ешелони смерті», «чорні ешелони», «дорога в пекло» — як тільки не називали люди ті товарняки, що вивозили цілу націю зі своєї Батьківщини в далекі невідомі краї. Везли на вірну смерть, а тих, хто вижив, — на довічне поселення. У такому «ешелоні смерті» були вивезені із села Бишки Козівського району, що на Тернопільщині, десять родин: Борецькі Андрій і Тетяна з дочкою, Гайдуки Василь і Марія, Гайдуки Іван, Марія, Ганна і Ольга, Галушки Марія та Євген, Гірняки Михайло, Пелагія і Марія, Івашківи Степан, Ганна і Роман, Марківи Семен і Катерина, Олеськіви Іван і Тетяна, Федченки Яким і Пелагія, Хомицькі Андрій, Текля та Анастасія. Усі вони загинули. Загалом вивезені до Сибіру в 1939—1941 рр. і 1945—1951 рр. 88 мешканців села Бишок загинули.
Серед вивезених «ешелоном смерті» — Іван Романович Гайдук (1872 р. н.), мій дідусь із невісткою Марією Гайдук (1912 р. н.) та двома внучками — Ганною (5років) і Ольгою (4 роки). 22 травня 1941 року НКВС арештував дідуся і двох малолітніх дітей для виселення у Сибір. На момент арешту невістки вдома не було. Але коли вона довідалася, що забрали дітей, сама звернулася до НКВС і поїхала разом із дітьми. Коли їх забирали з дому, старий дідусь так переживав, що нічого з продуктів не взяв у дорогу, хоч був не з бідних селян.Усе майно родини конфіскував НКВС, а її вивезли в Казахстан — у Чимкентську область. Усі вони померли від голоду цього ж 1941 року. Першим помер дідусь. Діти просили їсти, мати кілька разів позичала в якоїсь сусідки висівок і варила їм юшку. Проте більше харчів не було в кого взяти. Спочатку померла старша Ганна, потім менша — Ольга. Ховала їх мати сама, без труни, без почестей, накривши тіла гілочками і листочками. Невдовзі померла й сама.
Чи є хоч якийсь знак на місці їх захоронення — такої відповіді не дав мені ніхто, хоч я зверталася до таких громадських організацій, як «Пошук» і «Меморіал», до української діаспори в Казахстані, Інституту міжнаціональних зв’язків зі східною діаспорою.
Унаслідок «визволення» від 17 вересня 1939 року до 22 червня 1941 року фізично знищено у Західній Україні понад мільйон ні в чому не винних громадян. Ось такий вислід більшовицького «визволення»! Серед них і мій батько Іван Голяш, який працював у селі ковалем і був добрим фахівцем своєї справи. Батька не пам’ятаю. Мені було тільки 3 роки, як його арештували. НКВС відправив батька до Тернопільської тюрми, де він разом з іншими в’язнями був закатований у червні 1941 року. Я звернулася до органів СБУ в Тернопільській області з проханням дозволити ознайомитися з кримінальною справою. Виявилося, що такої навіть не заводили. Відповідь була така: «Повідомляємо, що вашу заяву отримано і розглянуто. В ході перевірки в архівах МВС України та УСБУ Тернопільської обл. встановлено, що ваш батько Голяш Іван Михайлович, 1903 року народження, 29 червня 1941 року був засуджений до ВМП і розпорядженням НКВС УРСР, у зв’язку з військовими діями на Україні, був страчений у м. Тернополі. Місце знаходження останків Голяша І. М. встановити неможливо. 5 вересня 1994 р.».
Отак нас «визволяли» та «ощасливлювали» комуно–більшовики. У селі Бишки у 2000 році відкрито пам’ятник «Борцям за волю України», де поіменно згадано всіх жертв комуністичного терору. Такий пам’ятник встановлено і в селі мого чоловіка — Вербові, що на Бережанщині. Було б добре, щоб у кожному селі та місті були такі пам’ятники тим, хто загинув від рук окупантів, щоб до Національної книги пам’яті увійшли всі прізвища жертв комуно–більшовизму.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
