Яка держава, така й церква

Сьогодні в Росії поховають священика Павла Адельгейма, по–звірячому вбитого увечері 5 серпня у Пскові. Як повідомляє інформаційний портал gazeta.ru, тіло 75–річного отця Павла з ножовими пораненнями було знайдено в будинку у Красногорському проїзді поблизу псковського храму Костянтина і Олени. За підозрою у вбивстві заарештували 27–річного молодика, який приїхав iз Москви і мешкав у будинку отця Павла.

Російські ЗМІ характеризують підозрюваного як душевнохворого релігійного фанатика. Депутат Псковської облради Лев Шлосберг уточнив, що прізвище вбивці — Пчелінцев, і він дійсно психічно хворий. А привезли його до отця Павла батьки за три дні до вбивства, нібито у надії, що священник зможе зцілити їхнього сина.

Імовірним мотивом для вбивства було те, що Павло Адельгейм перебував у конфлікті з ієрархією Російської православної церкви. І, зокрема, заступався за учасниць російської панк–рок– групи Pussy Riot, засуджених до двох років ув’язнення за звинуваченням у хуліганстві. Нагадаємо, «Бунтівні кицюні» провели храмі Христа Спасителя «панк–молебень» «Богородице, Путіна прожени». «Хуліганки» були в масках, тож ідентифікувати їхні особи неможливо, але поліції це не завадило затримати трьох дівчат — Марію Альохіну, Надію Толоконникову та Катерину Самуцевич. За образу почуттів їх було засуджено до двох років ув’язнення (згодом Самуцевич достроково звільнили). Ніхто в російській опозиції не сумнівається, що це була суто політична справа, і найбільше «ображеним» вчинком дівчат виявився один віруючий — президент РФ Володимир Путін.

Щодо отця Павла, то він вважав, що покарання надто суворе, а скандальний панк–молебень був усього лише адекватною реакцією «на непристойну поведінку верхівки РПЦ». У червні минулого року бунтівний протоієрей поставив свій підпис під відкритим листом до патріарха Кирила на захист учасниць групи Pussy Riot.

Павло Адельгейм, вихідець із родини російських німців, висвятився в священики ще за радянських часів. 1954 року він став послушником Києво–Печерської лаври, а потім вступив до Київської духовної академії, з якої його через два роки вигнали з політичних мотивів. Тоді Павло подався до Київської семінарії, але з ректором цього закладу, архімандритом Філаретом (нині — патріархом Київським і всієї Руси–України) відносини також не склалися. Молодого Адельгейма, який разом із батьками пройшов через радянські табори та заслання до Казахстану, обурювала позиція ректора щодо радянської влади, яку він заледве не прославляв. Тож Павло разом із приятелем прийшов до Філарета висловити йому свій протест, за що поплатився — його виключили з семінаристів. Але 1964 року він усе ж був рукопокладений у священики.

1969 року Адельгейм потрапив до в’язниці за поширення релігійного самвидаву. В ув’язненні став інвалідом — втратив ногу. З 1976 року колишній радянський в’язень сумління служив у Псковській єпархії.

Отець Павло неодноразово виступав із критикою керівництва РПЦ, деяких церковних порядків, а також зближення церкви і держави. Отець Павло конфліктував і з архієреєм Псковської області, але, незважаючи на розбіжності, ніколи не збирався залишити лоно РПЦ.

Трагічна загибель отця Павла сколихнула православний світ. Його ім’я фактично стало символічним — він був мало не єдиним священиком Росії, який свідомо і цілеспрямовано боровся з вертикаллю влади в РПЦ. Смерть протоієрея порівнюють із трагічною загибеллю 23 роки тому іншого «дисидента» в лоні РПЦ — Олександра Меня, якого також було жорстоко вбито.