У Черкасах на Хрещатику, де в період німецької окупації працював дитячий будинок на чолі з учителькою Олександрою Шулежко, встановили меморіальну дошку. Ця мужня і сильна жінка, якій у 1996 році Міжнародна єврейська організація жертв нацизму присвоїла звання Праведника народів світу й ім’я якої зазначене на Алеї пам’яті в Єрусалимі, врятувала від фашистів 25 єврейських дітей.
У черкаському дитбудинку, який Олександра Шулежко створила у роки війни, знайшли притулок більше сотні сиріт різних національностей, віком від трьох і до 16 років, зокрема й 25 єврейських дітей. І це при тому, що німці попередили директорку: якщо прихистить євреїв, розстріляють усіх.
Але Олександра Шулежко дала єврейським дітям нові імена та прізвища, вигадала їм національність і заборонила розповідати про своє справжнє минуле. Ніхто з малих і словом не обмовився. Так і вижили.
«Ця жінка ризикувала власним життям та життям своїх близьких задля порятунку чужих дітей. Це великий подвиг!» — сказав на відкритті меморіальної дошки посол Ізраїлю в Україні Реувен Дін Ель. За його словами, нині в Україні 241 людину удостоєно званням Праведника народів світу.
«Наша мама була простою українською жінкою і вона не могла оминути увагою цих сиріт. Їх вона прирівняла до своїх рідних дітей і протягом двох років на окупованій території робила все можливе, аби зберегти їм життя», — каже донька Олександри Шулежко Лариса.
Пам’ятну меморіальну дошку встановлено завдяки ініціативі Черкаського обласного благодійного єврейського фонду «Турбота поколінь — Хесед Дорот», скульптором є черкащанин Владислав Димйон.
ДОВІДКА «УМ»
Олександра Шулежко народилася на Черкащині в багатодітній заможній родині. Вона закінчила гімназію та педучилище і до війни працювала в дитсадку міста Черкаси, мала двох маленьких доньок. У роки війни вона побачила на вулиці маленького хлопчика біля мертвої матері й забрала його додому. А потім пішла до німецького коменданта й попросила дозволу організувати притулок. Їй дозволили лише з умовою, що в сиротинці не буде єврейських дітей, інакше — смерть усім.
А після війни доля обернулася так, що Олександру Шулежко звинуватили у співпраці з нацистами й заборонили працювати за фахом. Вона з доньками довго поневірялася, важко знаходила роботу й житло. Справедливість восторжествувала у 60–х роках, коли Олександрі Шулежко видали партизанський квиток і нагородили орденом Великої Вітчизняної війни. Вже на пенсії Олександра Максимівна переїхала до доньки в Київ і написала спогади про своє життя. Деякі вихованці дитбудинку підтримували стосунки з Олександрою Максимівною до останніх днів її життя й називали мамою. Усього за два дні до смерті жінці вручили документ, з якого вона дізналася, що має звання Праведника народів світу...