Обереги мрій

Унікальне хобі у тернополянки Дарії Наконечної з’явилося 20 років тому. «Усе життя я пропрацювала економістом, а коли у 55 років вийшла на пенсію, брат зробив мені виклик до Америки, — розповідає пані Дарія. — Це була моя мрія — поїхати туди на роботу. Оскільки я дуже рано розлучилася і виховувала сина сама, завжди хотіла, щоб він мав власний куток, а зарплати в Україні самі знаєте які... Дуже раділа, коли в мене нарешті з’явилася така нагода. У США я влаштувалася на роботу до українського посольства, добре заробляла і мала змогу подорожувати по світу. Побувала у близько двадцяти країнах і з кожної на пам’ять привозила... мушлю».

Джайн Клам може з’їсти... людину

Захоплення мушлями у Дарії Наконечної з’явилося в Америці, коли вона одного разу зайшла до магазину і побачила кілька надзвичайної краси морських мушель, відразу захотіла купити їх. «Мені, звісно, захотілося скупити всі, але я не могла собі такого дозволити, бо у той час якраз допомагала синові збудувати будинок, а мушлі коштували недешево, — згадує пані Дарія. — Потім старалася купувати мушлі скрізь, де бувала. Подруги купували собі одяг, взуття чи прикраси, а я завжди шукала мушлі. Коли моя колекція перетнула позначку 100, я через iнтернет спеціально замовила енциклопедію Пітера Данса і професора Аббота. Перегортаючи її, я зрозуміла, що ще є багато цікавих мушель, і вирішила на цьому не зупинятися. Почала шукати мушлі в музеях, приватних колекціях, магазинах».

Найулюбленішими для Дарії Наконечної є мушлі групи Кобрі та мурексів. Мушлі Кобрі налічують майже 50 різновидів, колекціонерці вдалося зібрати 30. Кобрі живуть переважно в Індійському океані. Мурексів пані Дарія лагідно називає їжачками через декоративні колючки на панцирі. Мушля Джайм Ліма — найдорожча у колекції тернополянки. За формою вона схожа на звичайну річкову, але за розміром значно більша — сягає близько 20 сантиметрів, панцир яскраво–лимонного кольору. Джайм Ліма водяться поблизу берегів Австралії на глибині від півтора до двох кілометрів. Щоб їх дістати, треба застосовувати спеціальну техніку, відтак і ціна на них висока.

«Наутилос — єдина серед усіх мушель, котра плаває на поверхні води, — зауважує колекціонерка. — Колись на острові Амандаман матері використовували її як горнята для молока, щоб напоїти дітей. Сенд Долар живиться мікроскопічними частинками діамантів, що містяться у піску. А мушля Джайн Клам виростає до двох метрів і може навіть з’їсти людину».

Помада з... мушель

За словами пані Дарії, мушлі раніше мали більш практичне значення. Їх використовували як предмети побуту, знаряддя праці, прикраси і навіть гроші. Приміром, в Індії у XIII столітті за дванадцять тисяч мушель можна було купити курку, в Новгороді за чотири морські мушлі — діжку меду, а в Камеруні за двісті мушель — раба... Чотири тисячі років тому з них навчилися виготовляти фарбу, тканину та навіть губну помаду, котра не змивалася два тижні. Нині з деяких різновидів мушель виготовляють чорнильну фарбу для ручок Parker і лише ними підписують державні документи. Напис таким чорнилом зберiгається шість століть.

«Тепер мушлі радше предмети інтер’єру й елементи прикрас, — пояснює Дарія Наконечна, — Для своєї колекції я спеціально замовила скляний сервант, щоб їх було де розставити і щоб у будь–який час я могла помилуватися ними. Щоправда, туди вмістилася лише невеличка частина, решту тримаю у паперових ящиках. Усі найкращі мушлі роздарувала рідним, друзям та знайомим. 300 мушель подарувала Тернопільському національному педагогічному університету ім. В. Гнатюка, вони відкрили виставку у Зоологічному музеї, а я за це отримала подяку. Частину колекції хочу роздати кільком тернопільським школам».

Мушлі тішитимуть око зимовими вечорами

Чотири роки тому Дарія Наконечна повернулася з Америки в Україну. «В Америці ми потрібні лише як робоча сила, — розповідає. — Ця країна, як кажуть, має два кінці — в одну руку дають гроші, а з іншої — забирають. Щоб гідно зустріти старість, там потрібно мати дітей, котрі могли б тобою опікуватися, або рахунок у банку на 200—300 тисяч доларів. З їхніми зарплатами це цілком реальна сума».

Пані Дарія вільно володіє арабською, англійською, польською та російською мовами. Попри поважний вік, до неї ще приходять студенти, щоб попрактикуватися у розмовній мові. «Арабську я вивчила самотужки, — зізнається жінка. — Два роки ретельно запам’ятовувала алфавіт, потім вчилася читати, дивлячись на картинки у дитячих книжках. Уже й не пригадую, скільки сотень сторінок списала у зошиті, записуючи незнайомі слова. Однак моя праця не виявилася марною — тепер можу вільно спілкуватися. Кілька разів була в Дубаї, це ще більше мотивувало мене вивчити арабську. Тепер допомагаю арабським студентам опановувати українську».

За словами 84–річної Дарії Наконечної, мушлі для неї — найкращий подарунок, утім їх їй майже ніколи не дарують, бо чи не всі у неї є, а рідкісні дістати дуже важко. «Щоправда, тепер я переключила увагу на квіти, але коли настане зима, повернуся до мушель. Що, як не вони тішитиме око довгими зимовими вечорами? — каже пані Дарія. — Побутує легенда, що мушлі є оберегами мрій, тож у моїх мрій — надійний оберіг»...

ДО РЕЧІ

Найбільшу колекцію — із чотирьох тисяч мушель — вдалося зібрати нині покійному професору Абботу з Флориди, трохи менше зібрав Пітер Данс iз Лондона — три з половиною тисячi. Відтак українка Дарія Наконечна має третю за розміром колекцію у світі — мушель у неї три тисячі.