Під прицілом телекамери навколо світу

Складав сесії, пародіюючи голоси

— Андрію, як ведучий тревел–шоу проводить власну відпустку?

— У мене було вільних 6 днів — не знаю, чи можна їх назвати відпусткою. Був у Маріуполі у мами. Ще б хотів поїхати додому на 4 дні на початку серпня. Щоб була змога це зробити, вже навіть відмовився від якихось зйомок. Хочеться частіше бачити маму.

— Хто ваша мама? Вона всі випуски програми «Орел і решка» з вашою участю дивилася?

— Мама — медик, усе життя пропрацювала в лікарні. Мама — це найважливіша жінка у моєму житті. Їй, без сумніву, подобається «Орел і решка». Вона її дивиться, любить, як і всі наші друзі, мамині колеги. Вони телефонують, запитують, хвалять. Мама не тільки випуски на «Інтері» переглядає, а й їхні повтори на К1. Вона дуже пишається мною.

— Ви народилися у Маріуполі, після школи працювали там на металургійному комбінаті імені Ілліча. Чи багато ваших земляків можуть собі дозволити подорож за кордон? Чи була ваша мама за кордоном?

— У Маріуполі багато людей, які подорожують. Є люди, які достатньо заробляють, щоб «кататися» у різні країни. Хоча я, напевно, один iз небагатьох маріупольців, яким випало побувати у 55 країнах (тільки у Туреччині і Росії був до того, як став ведучим телепрограми). Мама за кордоном не була. Я намагаюся її кудись узяти з собою. Але в неї кішка й робота — тому мама постійно відмовляється.

— Чому ви не могли собі дозволити подорожувати до того, як стали ведучим тревел–шоу?

— Я не вважав припустимим брати гроші у батьків. Коли людині 20 років, вона хоче бути самостійною і вже працює, має заробляти собі на життя самотужки. На регулярні подорожі моїх грошей не вистачало.

— Ви закінчили Харківський університет внутрішніх справ. Що взяли звідти такого, що слугує вам понині?

— Я вчився в цьому університеті, бо на той момент мені дуже подобалося правознавство. Для мене страшенно цікавими були перші два роки, коли заняття відбувалися у Маріуполі, у філіалі університету: на сесії до нас приїздили викладачі з Харкова, я був відмінником. Після того, як на третьому курсі вже довелося самому їхати у Харків, я зрозумів, що не хочу цього робити. Я закінчив університет, складав сесії у Харкові, але кожна поїздка була — як похід на війну. Жили ми завжди десь у жахливому «спальному» районі, де під ногами постійно хлюпотіли вода і бруд. Мені постійно здавалося, що у Харкові без упину йде дощ — без нього не обходився жоден мій приїзд. Мої друзі описують це місто як яскраве і красиве, але для мене воно було іншим.

Під час навчання в університеті я зрозумів, що можна складати сесії, особливо не напружуючись, просто використовуючи вміння пародіювати голоси.

— Тоді ви вже були учасником КВК?

— Так. До КВК я потрапив, коли працював на меткомбінаті. Чітко пам’ятаю, саме лежав у лікарні, дивився фінал Асоціації КВК України і думав: «Як класно було б потрапити у команду!». Минув місяць чи півтора — і мене запросили грати у команду спочатку цеху, а потім — у збірну комбінату. Уже десь через рік мене покликали у команду Маріупольського гуманітарного університету, яка змагалася у Вищій лізі КВК Олександра Маслякова.

Про Цех культури, знаменитих конкурентів і чорних воронів

— З чого почалася ваша телекар’єра?

— Уперше я дуже давно самостійно пробувався на кастингу проекту «Останній комік» на ICTV. Тоді я вже працював у Будинку культури металургів у Маріуполі, який називали Цех культури. Мене вибрали, я став одним з учасників програми, зайняв друге місце, поступився лише Анатоль Анатолічу, який зараз веде «Сніданок з 1+1».

— Як потрапили в «Орел і решку»?

— Я вже знімався у «Великій різниці». Про кастинг дізнався від Жанни Бадоєвої — у нас були спільні знайомі, ми перетнулися на презентації кліпу Ольги ­Навроцької. «Велика різниця», в якій я вже знімався, зробила пародію на Алана Бадоєва — у нас була тема для розмови з Жанною. На роль ведучого «Орла і решки» пробувалося дуже багато людей, зокрема відомих телевізійників i тих, хто вважає себе такими. Я успішно пройшов два етапи: спочатку пробувався з Жанною, а потім знімали мій репортаж про київських чорних воронів iз вулиці Воровського.

— Яка з країн, у яких побували, вразила чи сподобалася найбільше?

— Це складне запитання. Кожна привертає увагу чимось особливим. Виокремлю Сполучені Штати Америки — це одна з найулюбленіших моїх країн. Відколи почав дивитися голлівудські фільми з красивими будинками і двориками, постійно уявляв, як я там буду гуляти. І мрія збулася. Коли тільки вийшов з аеропорту, відчув інше повітря... Хоча розумію, що це я собі нафантазував.

Дуже сподобалася Бразилія, Аргентина. Люблю Європу, хоч вона часто однакова, але Європа — це, у першу чергу, комфорт і затишок. Чомусь не дуже сподобалася Мексика, зокрема Мехіко. Можливо, тому що це була перша поїздка так далеко.

— Вашою співведучою у шостому сезоні стала ваша дівчина Настя Коротка, також акторка «Великої різниці». Ваші робочі графіки завжди збiгаються?

— І у «Великій різниці» ми разом, і в «Орлi і решцi», і зараз у трьох серіалах для каналу «Пятница» — разом. Разом і вдома, і на роботі... Хоча на зйомках тревел–шоу за кордоном, якщо летимо разом, бачимося лише у день прильоту й відльоту та коли знімають зустріч. Однак інколи хочеться побути деякий час порізно. Вважаю, періодично трохи треба відпочивати одне від одного.

У Росії рейтинги вищі

— Глядач «Орла і решки» бачить один день перебування ведучих проекту в тій чи іншій країні. Скільки часу насправді знімається кожен випуск і якими силами?

— Зйомки тривають два дні, не рахуючи дня прильоту. Їде, як правило, 7–8 людей. Якщо є якісь накладки зі зйомками в інших проектах, може їхати окремо один ведучий, оператор і сценарист. Здебільшого, вже на місці попередньо на кілька днів раніше починає роботу адміністратор, який домовляється за локації для зйомок ведучого з «золотою картою». До речі, інколи програмі закидають, що показуємо не най–найдорожчі готелі і ресторани. А в них часто просто не дозволяють знімати.

— Чи хотіли б жити постійно з «золотою картою»?

— Ні! Це нудьга. Приємно, коли самотужки досягаєш чогось. Мені особисто цікавіше рухатися по сходинках угору, а не відразу опинитися наверху. Якби я змалечку міг потрапити у 55 країн, мені б, напевно, не було так цікаво і по–дитячому азартно, як тепер.

— Обивательське запитання. Коли вам, за умовами програми, доводиться в ефірі жити на 100 у.о., на екрані правдоподібними виглядають, скажімо так, муки ощадливості. Насправді вам дозволяють повноцінно харчуватися чи ні?

— Ми намагаємося робити все по–справжньому. Але, коли дуже–дуже зголодніли й замучила спрага, можемо собі дозволити купити за бюджет проекту нормальні харчі й випити якісну воду. Коли знімаємо — кому випало — їмо найдешевшу їжу і ночуємо в хостелах, бо глядач має бачити справжні емоції. У кожному конкретному випадку вирішуємо, краще зекономити більше на проживанні чи харчуванні. Бо є, скажімо, такі хостели, в які навіть заходити страшно.

— Ви почали вести програму з другого сезону, після Алана Бадоєва. Не намагалися його наслідувати?

— Ні. Бачив його лише раз. Ми зустрілися на вечірці зі спільними знайомими.

— Проект «Орел і решка» знімають одночасно для українського і російського глядача. Ви їх ототожнюєте?

— Напевно, це різні глядачі. Такий висновок напрошується, якщо проаналізувати рейтинги проекту на «Інтері» та «Пятнице». У Росії «Орел і решка» значно успішніший. Можливо, тому що аудиторія «Інтера» старша, а «Пятница» — молодіжний канал.