Володимир Шпак і його «народні скульптури».
Володимир Шпак готовий посперечатися з ким завгодно, що його рідне приморське місто — «клондайк» самобутніх персонажів. Прожарені сонцем і обдуті вітрами Азовського моря рибалки і селяни, колоритні ринкові торговці та містечкові бюрократи стали прототипами для оригінальних скульптурних композицій.
А почалося все з банальної спостережливості: скульптор–початківець побачив смішну сценку на вулиці рідного селища. «Прямо з паркану на капелюх одного з рибалок «приземлився» красивий півень. Чоловік намагався зігнати птицю з голови, але той тільки плескав крилами, кумедно балансуючи на капелюсі. Ця сцена з боку виглядала настільки колоритно, що я не зміг утриматися від спокуси повторити її в теракоті», — пригадує Володимир.
Відтоді ходить скульптор по містечку, поглядає іронічним поглядом на земляків та шукає нових сюжетів. «Одного разу я писав етюди біля моря, — розповідає Володимир Шпак, — до мене підійшли рибалки з балабухи (великий рибальський човен). Присіли біля мене, ми розговорилися. І один старий дідусь став розповідати якісь смішні анекдоти. А потім ми разом вечеряли. І начебто їжа найзвичайніша для нас: камбала, бички, помідори. Та сама аура цієї зустрічі ще довго надихала мене. А які гарні наші торговки рибою! Я недавно зобразив гротескну скульптуру: три жінки, у яких риба стирчить просто з декольте та з–під спідниць. На виставці підходить знайомий: «О, так це ж мої сусідки! Ну просто як живі. Було б добре, якби вони побачили!».
Зараз роботи Володимира Шпака є в приватних колекціях по всьому світу: у Німеччині, Франції, Ізраїлі, Грузії, Росії. Не так давно теракоту з гумористичної «єврейської» серії із задоволенням придбала Херсонська синагога.
Для простих людей з приморського Генічеська дивно, що «рибалок із латками» Володимира Шпака охоче розкуповують заїжджі курортники з розпещених мистецтвом столиць. Сам Володимир виставляється і в Москві, і в Києві, зараз готує велику виставку в Херсоні. Але особисто йому не зрозумілі амбіції творців, які прагнуть представити свої праці в музеях і престижних галереях. Скульптор вважає, що його народним фігуркам підходять і більш житейські приміщення.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
