«Тільки не призначайте побачення на набережній — можете загубитись. У Гельсiнкі всюди вода», — каже Мікко Коістінен, наш провідник. Після екскурсії фінською столицею маємо кілька вільних годин перед мандрівкою до Лапландії. А також — багато простору, бо здається, що у місті, крім нас, немає нікого. Лише поодинокі зустрічні — спортсмени–бігуни або ті, хто вигулює домашніх улюбленців. Перші сутінки м’яко лягають на бруківку, останній сонячний відблиск ковзає покрівлями будівель і відбивається від води. Вечір у Гельсiнкі бузкового кольору: небо, ліхтарі, світло з вікон будинків позначені цим відтінком. Навіть тиша пофарбована синім. Можливо, тому що тут справді всюди вода... Крики чайок — замість компаса — вказують орієнтир. А ще — передзвін трамвая. Адже центр у Гельсiнкі — поняття відносне. Місто охоплюють дві кільцеві дороги. «А до третьої кільцевої вже лосі забредають», — кажуть фіни. Тож домовилися так: куди трамвай доїжджає — там і центр. І хоча лосі тут почуваються «своїми», а на півночі країни повними господарями себе вважають олені, символом Фінляндії є ведмідь. Така собі «родзинка демократії».
Шість століть Фінляндія була під владою Швеції, понад сто років належала Росії. Тому архітектурний образ фінської столиці виплеканий з гібриду стилів: так би мовити, шведсько–російсько–фінський ансамбль. Пожежа 1812 року знищила третину дерев’яних Гельсiнкі, і нове місто будували з каменю. Тому дерев’яні будиночки, які залишились, нині на вагу золота. І хоча коштують вони шалених грошей, саме такому житлу жителі столиці надають перевагу.
Високих будівель у Гельсiнкі немає. У місті — 500 тисяч жителів (разом із населенням міст–супутників мiльйон 300 тисяч жителів). Загалом, Фінляндія — країна неурбанізована, міста невеликі. Згідно з опублікованим 2002 року дослідженням щодо якості життя у великих містах, Гельсiнкі посідають шосте місце у світі й визнані найчистiшим містом Європи.
Тут багато церков і соборів, найвеличніший серед них — собор святого Миколая на Сенатській площі. Він — символ Гельсiнкі, і всі екскурсійні маршрути традиційно починаються або завершуються тут. У центрі площі звеличується пам’ятник Олександру ІІ: таким чином фіни віддали шану російському імператору за те, що ввів у обіг фінську марку і зробив фінську мову державною — нарівні зі шведською. Щоправда, невдовзі росіяни в «кращих традиціях» запустили на фінській землі процес русифікації. На щастя для фінів, у справу втрутилася історія: Перша світова війна і революція в Росії відволікли увагу росіян він «фінського питання».
У Фінляндії дві офіційні мови — шведська і фінська. Цей історичний «спадок» викликає багато суперечок серед фінів. У парламенті часто говорять про скасування двомовності: «Чому ми маємо вчити шведську, якщо на 5 мільйонів населення країни тих, хто розмовляє нею, — лише 60 тисяч?»
Фінською мовою, яка належить до групи фінно–угрських мов, говорить 93% населення. Фінська мова своєрідна і дуже відрізняється від інших мов Європейського Союзу, які так чи інакше споріднені між собою.
Тож вивчення іноземних мов у Фінляндії — на дуже високому рівні. «Фінську мову в світі не розуміють, тому маємо шукати вихід: вчимо іноземні, аби порозумітися з іншими народами», — пояснює наш гід.
Ще ранок, але настрій у Мікко трохи зіпсований. Каже — все через статтю. І показує свіжу газету, де на титульній сторінці, великими літерами — заголовок: що буде, якщо Росія нападе на Фінляндію? «Пишуть, що Росія інвестувала у збройні сили 500 мільйонів євро, — переказує Мікко зміст передовиці. — А наша армія дуже маленька, отож усе тримається на довірі, не дивно, що в декого з фінів іноді виникає страх — а раптом і справді трапиться агресія? Але все це, швидше, схоже на провокацію. Недавно російські військові проводили навчальні бомбардування в Балтійському морі і, очевидно, хильнули зайвого, бо влаштували таку канонаду, що мимоволі злякаєшся.
Наш страх пов’язаний ще й iз тим, що ми добре пам’ятаємо сумнозвісний пакт Молотова—Ріббентропа, коли Гітлер Сталіну сказав: «Хочеш Фінляндію — захопи, я не проти». Тоді в холодну зиму у фінських лісах замерзло 500 тисяч російських солдатів. Це стало індикатором для Гітлера — якщо радянська армія в такому стані, можна не хвилюватися».
Загалом, каже наш провідник, Росія полюбляє провокації. Фінський малюк доповів у школі, що вдома його б’ють, а оскільки мама хлопчика — росіянка, інформація просочилася в російську пресу, яка відразу ж роздмухала скандал. «Писали, що Фінляндія — концентраційний табір для дітей. Але всі розуміють, що такі твердження — абсурд».
Фіни — дуже миролюбна нація, не тримають зла за історичні кривди та провокації і завжди раді гостям. «Попри те, що наші найближчі сусіди — росіяни і норвежці, найбільше туристів, що відвідують регіон, — iз Японії, — розповідає мер лапландського містечка Інарі Рейні Тімпелі. — Українських туристів у Фінляндії також більшає з кожним роком. І фіни, в свою чергу, більше цікавляться українським напрямком». «Хоч Росія і поруч, але отримати візу туди складніше з кожним роком, — пояснює Мікко Коістінен. — А в Україну — простіше, і це великий плюс. Фінів цікавлять ваш Крим, Карпати, зацікавлять вони і в поїздках у Чорнобильську зону: наша країна також постраждала від вибуху на ЧАЕС. Мої особисті враження — в Україні тебе завжди тепло приймають, а в київських ресторанах усі ввічливі і культурні — значно краще, ніж у Пітері чи Москві. Налагодженню туристичних контактів сприяє і щоденний прямий авіарейс між Києвом і Гельсiнкі».
«Літо в нас коротке, але малосніжне», — жартують фіни. Оскільки сонячних днів мало, місцеві жителі чесно зізнаються, що час від часу депресують. І не можуть дочекатися справжнього тепла, щоб побігати на дачі босоніж, без одягу.
— Узагалі в нас три місяці триває зима, а потім ще три місяці ми чекаємо літа — раптом буде? — сміється Мікко Коістінен. — А прихід весни визначаємо за... кількістю птахів, які повертаються з теплих країв. Ось ці з’явилися — значить, ще місяць чекати. Інші повернулися — тепло ще ближче.
У Лапландії, за полярним колом, сонце влітку фактично не сідає, день триває «нон–стоп», рослинність росте шаленими темпами. Дозрівають ягоди, гриби. Тоді як норвежці по гриби ідуть у супермаркет, фіни прямують у ліс — вони затяті грибники. Восени воюють з оленями за лісові дари. «Але вистачає і нам, і тваринам», — посміхається пані Крістіна Ваотен. У своєму затишному будиночку поблизу Рованіємі вона пригощає нас смачним чорничним соком і джемом із морошки. Влітку пані Крістіна щодня ходить до лісу по ягоди і «забиває» ними п’ять морозильних камер у своєму домі: щоб пригощати і родину, і друзів. Разом із чоловіком вони тримають ательє — шиють одяг, сумки зі шкіри, виготовляють сувеніри з дерева і оленячого рогу — рога підбирають у лісовій гущавині, де їх залишають звірі. У Фінляндії, розповідає пані Крістіна, існує право кожного пересуватися всіма землями, хоч би кому вони належали, і збирати дари природи: гриби, ягоди, квіти. Порівняно з багатьма іншими країнами природа Фінляндії чиста і незабруднена. Тому харчові продукти місцевого виробництва — абсолютно безпечні.
Але туристів у Лапландії найперше вражає тиша. Таку рідко де зустрінеш. Багато хто і їде сюди задля цього — просто «слухати тишу». Вона вражає навіть тих, хто живе тут постійно. Коли вiдходиш на невелику відстань від поселення, на природі стає так тихо, що єдиними звуками, які чуєш, є дзюркотiння води, легенький шелест вітру у верховітті дерев і навіть биття власного серця. Як таке забудеш? У темряві природа і зіркове небо також зачаровують. Навіть поруч з населеним пунктом можна знайти місце, де немає ні вуличного освітлення, ні інших джерел енергії, і тільки зорі у всій красі і кольорах.
Нарівні з Канадою Фінляндія вважається країною, де найбільше островів: у внутрішніх водоймах цих часточок суші майже 100 тисяч. А озер у Фінляндії — близько 200 тисяч, у деяких районах вони займають до 60% території. Тут Фінляндія — світовий лідер. Водночас це і найбільш лісиста країна Європи — лісові насадження охоплюють майже 70% суші.
Цікаво, що на дорогах Фінляндії ви не зустрінете такої кількості розкішних авто, як у нас: переважна більшість фінів їздить на скромних машинах. Фіни і тут проявляють себе ревними охоронцями природи. «Круті» авто з потужними моторами викидають в атмосферу багато вуглецю, тож на них у країні спеціально запровадили високий податок. До речі, дороги в цій скандинавській країні, на відміну від українських, — просто «мрія автомобіліста»: проїхавши тисячу кілометрів на північ від Гельсiнкі, ми не відчули ні вибоїн, ні «латок». В Україні, як відомо, дороги традиційно «руйнує» зима, натомість у Лапландії автостради чомусь зими не бояться... А вона там значно суворіша і триваліша, ніж у нас.
Характер фінів вирізняють чотири основні риси — близькість до природи, душевна зажура, романтичне захоплення незалежністю і звичка до зимових умов. «Ми не песимісти, просто часто підпадаємо під меланхолію», — кажуть вони. Хоча, згідно з опитуваннями, більшу частину населення цілком влаштовують власне життя, житлові умови і робота.
— Атож, життям ми задоволені, — посміхається Мікко Коістінен. — Але якщо задуматися: що ж у нашому житті хорошого? Хіба це добре, коли твої кроки чітко розплановані на 10–20 років наперед? Коли дитині виповнюється шістнадцять, держава дає допомогу, і ти можеш жити самостійно: вистачає на оренду житла, харчі. Через це серед фінів так багато самотніх, діти рідко бачаться з батьками. Я, наприклад, навіть не знаю, як звати моїх кузенів. Заздрю, що у вас усе інакше.
Про політику фіни не говорять, узагалі рідко сперечаються. Хоча чесно зізнаються, що не мають особливої ейфорії з приводу своєї присутності в ЄС. Не задоволені й тим, що нині відбувається в Середземноморських країнах: тамтешня економічна криза б’є і по їхній кишені. Шкодують, що ввели євро, тоді як інші скандинавські країни залишили свою валюту.
Меедемі — прикордонний пункт на межі з Норвегією. Тут живуть 20 людей, але працюють кілька великих супермаркетів. «Просто норвежці приїжджають сюди по продукти, бо ціни у Фінляндії таки нижчі», — каже водій Реенер.
Натомість серед фінів найпопулярніші поїздки — до Естонії. І ціни там порівняно низькі, і мова подібна до фінської. «От там, на поромах, можна побачити справжніх фінів, — сміється Мікко. — Як ми кажемо, фіна від італійця відрізняють тільки три банки пива. Відразу стаємо темпераментними».
Чи танцюють фіни на поромах аргентинське танго — не знаю, але цей танець у Фінляндії дуже популярний. До речі, знаменита «Лєтна–Єнка» має фінське коріння. А ще вони затяті кавомани — середньостатистичний фін споживає 10 кг кави на рік. Навіть законом для тих, хто працює, передбачено, крім обідньої перерви, дві 15–хвилинні перерви на каву.
Що справді викликає тут багато суперечок — це соціальна допомога з безробіття. Фіну, який втратив роботу, держава нараховує щомісяця 1000 євро допомоги, плюс 400 євро на оренду житла. (Щоправда, оренда однокімнатки в центрі Гельсiнкі коштує 700 євро).
Але умова така: якщо бюро знайде роботу — відмовлятися не можна. Таким чином, каже Мікко, у Фінляндії виросло покоління, яке не мало постійної роботи. Добре це чи погано — питання. Нині 9 відсотків населення — безробітні. «Шукаємо гіда для агенції, то за один день надійшло сто заявок. Раніше такого не було». На пенсію фін виходить у 65 років, у середньому пенсіонер отримує 700—800 євро. «Це дуже мало», — вважають фіни.
У Фінляндії сильні профспілки. «Мій колега на вихідних підробляє діджеєм у нічному клубі, — розповідає гід. — Тож у понеділок–вівторок почувається «не у формі». Щоб не напружуватися в офісі, поскаржився лікарю на втому, безсоння, і відразу ж отримав лікарняний. І хоча юристи нашої фірми доводили, що цих скарг недостатньо для «ухиляння» від роботи, суд прийняв сторону дiджея, бо за нього горою стала профспілка».
Середня зарплата у Фінляндії — 2000 євро, після вирахування всіх податків «чистими» виходить 1400. Водночас фіни отримують страхове (безплатне) медичне обслуговування, а хірургічні операції (навіть дуже складні) оплачує держава. Цікаво, що на кожного новонародженого сім’я отримує від держави символічну коробку — з одягом, іграшками, найнеобхіднішими предметами з догляду за немовлям. Уперше такі подарунки почали давати в середині 1960–х: у країні тоді панувала бідність, і уряд бодай таким чином прагнув підтримати молоді сім’ї. І хоча нині рівень життя у Фінляндії один iз найвищих у світі, але «коробки для немовлят» залишаються — як символ уваги і любові держави до своїх громадян. Допомогу можна отримати і грошовим еквівалентом, однак фіни в більшості надають перевагу цій символічній коробці.
Північний олень у дитячій казці везе на санях Санта Клауса. Але для лапландців оленярство — буденний і важливий промисел. Зосереджений він у північній Фінляндії. Як жартують тут, оленів у Лапландії більше, ніж людей. А ще в цих краях просто під ногами... золото. На початку ХХ століття, як і на Алясці, в Лапландії панувала «золота лихоманка». А в 1935 році неподалік містечка Сааріселка знайшли найбільший у Фінляндії самородок вагою 393 грами. Навіть магістраль біля Сааріселка називають «золотою дорогою»: щебінь для її основи привезли з місць із високим вмістом цього металу.
Нині золото в Лапландії видобувають з допомогою екологічно безпечних технологій: лопати і устаткування не забруднюють ґрунт отруйними речовинами. До речі, Лапландія — єдине місце в Європі, де ще збереглися будівлі часів «золотої лихоманки». В літній час туристичні компанії організовують екскурсії з намивання золота. Можна самому спробувати намити коштовний метал у річках. Ще і зараз є пивні бари, де міняють золото на... пиво.
Традиційно фіни їдуть у Лапландію восени. Цей період тут називають руска — природа вбирається в кольори просто нереальної краси. Важко повірити, але Лапландія — одне з найспекотніших місць у Європі. Влітку в долинах стовпчик піднімається до +35. А ось узимку тут навпаки — «нереально» холодно. І тоді в Лапландію так само активно... їдуть туристи. Для чого — розповімо наступного разу...
Автор висловлює вдячність туристичній агенції Aikamatkat Timetravels і особисто її директору Мікко Коістінену за організацію мандрівки до Лапландії.
ПРОСТО АНЕКДОТ
Як і інші народи, фіни люблять кепкувати з сусідів: велика частина місцевих анекдотів присвячена їхнім стосункам зі шведами. Водночас вони вміють посміятися і над собою. Зокрема, над своєю добре відомою неквапливістю. Один з улюблених анекдотів Мікко Коістінена — про оголошення у Гельсiнському метро: «Оберееееежно, двеееері зачиняяяяяються... Настууупна зупиииинка... О–о–о–о... Уже настууууупна зупиииинка...»Кажуть, що сауна для фіна — як гольф для англійця або чайна церемонія для японця: невід’ємна частина життя. Це фінське слово (разом із поняттям, яке воно означає) ввійшло майже в усі мови світу. Спочатку це була звичайна натоплена землянка, потім баня по–чорному у закритому приміщенні, згодом димохід вивели назовні. Нині в країні понад півтора мільйона саун: вони є фактично в кожному помешканні. Тут не тільки миються, а й розслабляються. Після парної занурюються в крижану воду — часто просто у річку чи озеро. «Ось такі ми, фіни: з чужими майже не говоримо, але спокійно ідемо голі в сауни», — сміються вони. Фіни вважають, що в сауні очищається не тільки тіло, а й душа: турботи, образи, розчарування — все залишається за її межами. У сауні легше досягнути компромісу: про це добре знають і політики, і бізнесмени.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
