«Тільки не призначайте побачення на набережній — можете загубитись. У Гельсiнкі всюди вода», — каже Мікко Коістінен, наш провідник. Після екскурсії фінською столицею маємо кілька вільних годин перед мандрівкою до Лапландії. А також — багато простору, бо здається, що у місті, крім нас, немає нікого. Лише поодинокі зустрічні — спортсмени–бігуни або ті, хто вигулює домашніх улюбленців. Перші сутінки м’яко лягають на бруківку, останній сонячний відблиск ковзає покрівлями будівель і відбивається від води. Вечір у Гельсiнкі бузкового кольору: небо, ліхтарі, світло з вікон будинків позначені цим відтінком. Навіть тиша пофарбована синім. Можливо, тому що тут справді всюди вода... Крики чайок — замість компаса — вказують орієнтир. А ще — передзвін трамвая. Адже центр у Гельсiнкі — поняття відносне. Місто охоплюють дві кільцеві дороги. «А до третьої кільцевої вже лосі забредають», — кажуть фіни. Тож домовилися так: куди трамвай доїжджає — там і центр. І хоча лосі тут почуваються «своїми», а на півночі країни повними господарями себе вважають олені, символом Фінляндії є ведмідь. Така собі «родзинка демократії».