Останній акорд фестивалю «Франко. Місія» в Нагуєвичах зібрав кілька тисяч шанувальників рок–музики. На двох сценах тут виступали як відомі виконавці — «Триста8ісім», «ГИЧ оркестр», KozakSystem, «Кому вниз», Олег Скрипка, Ніно Катамадзе, — так і молоді гурти. Утiм танці танцями, але й про те, хто їх усіх зібрав у цьому місці і в цей час, молодь, треба віддати їй належне, не забувала. А тому однією з найпопулярніших локацій фестивалю були мікролекції українських франкознавців «Іван Франко: перезавантаження».
...Величезна галявина поблизу річки, де колись сам Іван Франко ловив рибу, заповнена юрбою фанатів. Фестиваль відбувається вже вдруге і, за словами місцевих мешканців, цього року фанатів ще більше. Хоча в перший день фестивалю, як розповіли місцеві, стався неприємний інцидент. «Якийсь п’яний сів за кермо і врізався в інші автівки, — говорить пані Люба, місцева мешканка. — Всі живі, слава Богу, але і собі біди наробив, і людям».
Молоді ж, що «відривається» під музику улюблених виконавців, ці прикрі моменти фестивальних буднів не надто цікаві. Більшість танцює неподалік сцени, а вхід на територію фан–зони коштує 20 гривень.
«Я сюди приїхала ще вчора разом із друзями, — говорить Олена Воймикут з Червонограда. — Ми всі он в тому наметі живемо. Музика класна, люди привітні, погода просто супер. Мені тут усе подобається».
Подивитися на фестиваль прийшли не лише молоді люди, а й старші. Навіть гостей iз собою привели. Катерина Михайлівна, мешканка сусідніх Попелів, до прикладу, прийшла на «Франко. Місію» разом iз родичами, що завітали до неї в гості з Польщі. Багато батьків прийшли послухати музику разом зі своїми дітьми. А комусь приїхати на фестиваль не завадив навіть гіпс на нозі... Тим часом зі сцени звертаються до присутньої на фестивалі Оленки Привалої, чий друг Іван Бідний освідчився дівчині в коханні і запропонував їй зустрічатися. Чим закінчилась історія — не відомо, але всі сподіваються, що дівчина погодилася.
Здивував публіку наймолодший колектив «Петрос» iз Ворохти. На сцену вийшов гурт, трьом учасникам якого саме в цей день виповнилося по 11 років. Дітки не лише професійно грали на сопілці, скрипці, барабанах і цимбалах, а й заспівали кілька пісень, одна з яких — на слова Івана Франка «Ой гаю зелений». Публіка проводжала малечу гучними оплесками, скандуючи «Молодці!».
Ансамбль був заснований чотири роки тому. «Ідея створення колективу прийшла не випадково, — розповідає «УМ» керівник Петро Стасик. — Мій батько мав такий гурт, нас було троє братів і сестра. Ми з дитинства грали, подорожували, виступали і для Кучми, і для Саакашвілі, і для Клінтона... Далі я вже займався власними проектами і в Україні, і в Москві. Після того в мене ... почалася депресія. Я зрозумів, що всі ті проекти не мають сенсу, повернувся додому і створив дитячий гурт. Тепер усім кажу, що можу помирати спокійно... В цьому фестивалі є ідея, що ґрунтується на постаті Каменяра. Дуже приємно, що гурти, які приїхали з–за кордону, співають пісні на тексти Івана Франка, а це означає, що раніше вони читали його твори і цікавилися ним».
Діти обнімають свого наставника, як рідного, і відходять лише для того, щоб роздати автографи. «Це вперше в нас просили автограф», — радіє Мирослава, яка сьогодні виступала вже на третьому своєму фестивалі.
Не менше захоплення викликав виступ «ГИЧ–оркестру». Хлопці на фестивалі вперше заспівали нові пісні, що ґрунтуються на перекладах Івана Яковича. «Хотіли підготувати більше композицій, бо дуже зацікавилися його роботами, — коментує «УМ» Мар’ян Пирожок, вокаліст гурту. — Дуже глибокий пласт його перекладів. Іван Якович тривалий час займався перекладами, він переклав понад 300 тисяч слів! Він перекладав з німецької... Цей пласт його творчості чомусь лежить осторонь вивчення його літературного спадку. Нам дуже легко вдалося покласти на музику ці поезії, бо це справді дуже класні вірші».
Уночі всі бажаючі могли послухати, як відомі люди читали поему Івана Франка «Мойсей». Дійство відбувалося в Музеї Івана Франка. На другому поверсі садиби саме експонувалася виставка картин лауреата Шевченківської премії Євгена Безніска за мотивами поеми «Мойсей».
«Мені запропонували прочитати «слова матері», — ділиться своїми враженнями від участі у цьому проекті Дарія Ткачук, кінорежисер, автор серії фільмів фольклорної тематики. — Я з радістю погодилась. Іван Франко для мене насамперед — це великий українець, митець, що залишив слід у культурі нашого народу. Людина, яка досягла вершин сили духу. Він працював аж до самозречення. Важке життя, злидні, нерозуміння ні українського, ні польського населення... Не варто забувати і про те, що Іван Франко був і залишається сучасною людиною. Важливо, щоб він був присутній у нашому житті. Щоб його читали не лише до якихось ювілейних дат, а щоб читали постійно... »
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
