Не за розміром шапка на безтямну голову

Президентська форма правління була механічно запозичена з чужоземного ладу. Вона зовсім не пристосована до наших умов. Чому? Та тільки тому, що вона годиться для системи буржуазних, ринково–демократичних вiдносин, у яких демократії рівно стільки ж, скільки правлячої буржуазії в складі народу. Тож при наявності налагодженої та відпрацьованої системи ринково–демократичних вiдносин президенту та його адміністрації залишається лише усувати відхилення в роботі працюючої системи.

Чужоземна форма правління виявилася несумісною з пануючою на той час у нас тоталітарною системою влади. Потрібна була перебудова всієї системи. Тільки як це могли здійснити немічні прилипали та пристосуванці? Замість реальної перебудови вони обмежилися пустими розмовами та ще й зробили велику, вибачте, дурість, передавши владу радам, які не були пристосовані до управління суспільним життям. Крім того, до рад перемахнули і керівні партократи, перенісши сюди і звичний для них стиль роботи — «паперотворчість». Тому розпад Союзу став неминучим.

Перед президентами країн колишнього Радянського Союзу стояло завдання перебудови тоталітарної системи влади. І наш перший Президент Л. Кравчук нібито і взявся за цю справу. Він спробував продублювати американську форму президентського правління, взявши на себе повну відповідальність за стан справ у державі. Але ­невдовзі зрозумів, що взявся за непосильне. Тому відповідальність було перекладено на Прем’єр–міністра, щоб використовувати його як хлопчика для биття. От тільки ситуація від того ніяк не поліпшилася. Тому закономірно, що першого Президента не переобрали на другий термін, а на зміну йому прийшов Л. Кучма. Перед ним постало те саме завдання. Але тут виявилося, що другий Президент, за його ж зізнанням, не тямить у керівництві державою, а коли спробував провести адміністративну реформу, то з цієї затії нічого хорошого не вийшло. Тим паче що й сам Президент був схильний до звичного адмінкомандування, сприймаючи його за норму керівництва. Так і докерувався до розгорнутої опонентами кампанії «Україна без Кучми». Можливо, що ця кампанія і могла б закінчитись відставкою глави держави. Одначе драматичний інцидент із журналістом Гонгадзе виключив таку можливість, бо відставка означала б визнання провини. Тому і дотягнув до кінця другої каденції.

А тим часом уже знадобився такий Президент, який був би позбавлений президентських амбіцій. Для чого знадобився саме такий Президент? Та саме для того, щоб, за англійським зразком, передати всю повноту влади Прем’єру, а Верховну Раду використати як колективний розум. На цю роль якраз і підійшов третій Президент В. Ющенко, але з колективним розумом та Прем’єром, на жаль, не пощастило, бо ніхто з них не спромігся додуматися, що найбільше гальмує прогрес та сама радянська структура влади, що веде свiй родовiд iще з часів великого російського реформатора Петра Першого, який схрестив європейський абсолютизм та азіатську деспотію. У результаті вийшов такий живучий гібрид, що його не змогли зруйнувати ні революції, ні реорганізації, ні реформи. Навіть коли більшовики зруйнували монархічну структуру до самих підвалин, то були змушені відновити зруйноване, замінивши царя вождем. Ну а тепер міняйте хоч Президента, хоч Прем’єра — нічого не змінюється.

Що робити з цим? Що стосується нашого четвертого Президента В. Януковича, то йому залишається все–таки зробити те, що не спромоглися зробити його попередники. Тобто ліквідувати стару пострадянську структуру влади і запровадити нову — функціональну.

Через складність суспільних відносин та надзвичайну роздутість чиновницько–бюрократичного апарату лінійно–штабна модель вичерпала свій життєвий ресурс. Тоді що ж треба взяти за основу нової функціональної структури?

Відповідь на це запитання давно дала сама природа, відпрацювавши бездоганну модель, яка гарантує кожному виживання та успішне виконання своїх функцій. І така модель має вирішувати всього три питання: підготовка, організація та контроль.

Для прикладу: якщо функціональну структуру впроваджувати до рівня місцевого управління, складатиметься вона з трьох­ самостійних керівників, перший із яких займається питаннями соціальних гарантій та забезпеченням громади всім необхідним для нормального побуту, другий вирішує організаційні питання, пов’язані з виробничою діяльністю громади, а третій контролює дотримання чинного законодавства та використання фінансово–матеріальних ресурсів. За цією ж схемою потім вибудовуються послідовно і всі наступні рівні керівництва, аж до загальнодержавного.

Коли перейти на функціональне управління в загальнодержавному обсязі, то можна подумати і про новий поділ влади за сферами впливу: виконавча влада має зосередитися на виробничій сфері, громадське самоврядування — на соціально–побутовій при збереженні за собою законодавчої функції, а судова влада бере на себе відповідальність за сферу правопорядку, а політична — зосереджує свою діяльність на ідеологічно–духовній сфері.

При поділі влади за сферами впливу і президентське правління опиниться на своєму місці. Президент як гарант Конституції забезпечуватиме контроль за дотриманням вимог Основного закону на всіх рівнях суспільної ієрархії. І як глава держави здійснює координацію дій всіх гілок влади. Але якщо і четвертий Президент нічого не зробить із зазначеного, то всенародного «покращення» ще довго доведеться чекати.

Олексій ЖУРИБЕДА
Вишгород, Київська область