Мікроавтобус повільно пробирається вгору звивистою та розмитою карпатською дорогою. «Цей центр створено для ведмедів, а не для туристів, — пояснює фахівець прес–служби Національного природного парку «Синевир» Марія Шетеля. — Тому про асфальтовану дорогу наразі не йдеться. Тим більше що напіввільні умови утримання клишоногих тут максимально наближені до їхнього природного середовища». Уже за кілька хвилин переконуємося у правоті цих слів: на галявині посеред струнких смерек та щедрих плантацій чорниці і малини розкинувся ведмежий притулок. Територію центру хоча й огороджено на площі у 12 гектарів, але ведмеді почуваються тут украй вільно. З тісними клітками, у яких вони перебували ще донедавна, розважаючи відвідувачів придорожніх ресторанів, звісно ж, не порівняти. На відміну від важкого минулого, яке довелося пережити цим тваринам, тут їм гарантований великий простір, санітарне, ветеринарне і харчове забезпечення.
За півтора року існування центру кількість особин бурого ведмедя зросла тут у п’ять разів. Першими «мешканцями» притулку стали восьмирічний самець Дюрій (саме після того, як умови його утримання в туристичному комплексі на горі Драгобрат обурили тодішнього міністра екології та природних ресурсів Миколу Злочевського, і було вирішено створити реабілітаційний центр) та чотирирічна самка Бубочка. Якщо Дюрій від народження розважав туристів, то Бубочка приїхала на Закарпаття з харківського цирку як така, що не піддається дресируванню.
Нині ж реабілітацію у центрі проходять десятеро ведмедів зі скаліченою психікою. «Дюрій почувається тут королем, але не тому, що він першим сюди приїхав, а через свій зріст. Він найвищий і найсильніший з усіх ведмедів. Якби його воля, він би всіх тут порвав, — розповідає «УМ» охоронець центру Юрій Шпилька. — Коли iнші ведмеді проходять повз його вольєр, опускають голову».
Пан Шпилька каже, що улюбленців серед клишоногих тут не має, бо «всі ведмеді цікаві», але усе ж таки трохи більше симпатизує саме Дюрію, а ще «енергійному та хитрому Потапу». Пані Шетеля додає, що Потап є найвідомішим iз ведмедів, адже від знущань в одному з барів Луганщини його врятували журналісти і громадські активісти, які забили на сполох, побачивши умови його утримання.
«На нього цькували мисливських собак, ошийник вдягнули, який впився у шию. Майже вся шерсть облізла, коли його привезли сюди, а зараз подивіться, який красень!» — милується ведмедем Марія Шетеля. За її словами, багато клишоногих раніше жили, немов у фільмі жахів.
«Зверніть увагу на ведмедя Беню. Його вчили танцювати на розпеченому вугіллі для розваги відвідувачів. Уявляєте собі?! Сюди привезли травмованого психічно, бо як тільки він чув рінгтон мобілки, одразу починав стрибати. Тому ми його в окремий вольєр помістили, подалі від уваги людей, яка йому так зашкодила. Нині ж він повністю реабілітувався і вільно гуляє по території. Коли приїхав сюди, важив 120 кілограмів, а нині до 400 поправився!» — каже пані Марія.
Нині ж у ведмедів повний пансіон: їх годують овочами, фруктами, рибою, а ще дають навіть їхній улюблений мед. За словами охоронців центру, м’яса вони їдять дуже мало. Ведмедів регулярно оглядають закріплені за реабілітаційним центром ветеринарні лікарі, роблять усі необхідні щеплення.
«Кожен ведмідь має свій раціон, у кожного розписано, скільки моркви, яблук та риби він має отримувати щодня», — зазначає Марія Шетеля.
Для тих ведмедів, які розпочали реабілітацію нещодавно, створені спеціальні просторі клітки, до вольєру з природним басейном їх випускають по черзі, щоб не побилися. У перспективі усіх їх випустять на більшу територію, адже дванадцяти гектарів карпатського лісу їм цілком достатньо. Поки що на цих просторах гуляють лише троє клишоногих. Усюди є камери відеоспостереження, за допомогою яких науковці стежать, як їхнi підопічні вчаться незалежного життя.
Ця територія все одно буде обмежена, адже випустити їх на волю — означає приректи на загибель. Вони виросли у неволі, тож не вміють самостійно здобувати їжу. Тому наша мета — створити їм такі умови, щоб вони жили ніби й на волі, але знали, що про них завжди подбають. У цих лісах водиться бурий ведмідь, тож це середовище є для нього природним.
Найстаршою мешканкою центру є 30–річна ведмедиця Іра. Працівники ведмежого притулку кажуть, що у природі клишоногі живуть приблизно 35 років, але в таких напіввільних умовах при «повному пансіоні» можуть прожити довше. Іра єдина з ведмедів, яка впадала минулої зими у сплячку. Інші ведмеді поки що не спали, хоча для них створено три десятки барлогів (саме на таку кількість ведмедів розрахований центр).
Найменшим мешканцем є ведмежатко Мишко, якому лише кілька місяців. Мишка у травні знайшов неподалік закарпатського села Тарасівка місцевий хлопчик і приніс додому. Батьки налякалися: ведмежаті було кілька тижнів, тож до села могла прийти його мати і рознести все довкола. Адже ведмедиці своїх малят не кидають.
«Мама хлопчика наполягла на тому, щоб Мишка віднесли назад до лісу. Але ведмежа через кілька днів повернулося саме, при цьому його переслідувала зграя собак. Мабуть, iз його мамою–ведмедицею щось трапилося. Можливо, браконьєри вбили, хто його знає. Тому люди привезли цього ведмедика до нас, і ми його прийняли», — розповідає пані Марія.
Охоронець Юрій Шпилька показує Мишка. Той радісно злазить з невеличкого деревця і біжить пити молоко. Буре маля активно набирає вагу і поправилося тут уже разів у три–чотири, кажуть працівники НПП «Синевир».
Вони ж пояснюють, що центр не є зоопарком, тому жодної оплати для бажаючих побачити ведмедів туристів не передбачено. Відвідувачів лише просять дотримуватися правил безпеки: не торкатися до ґрат кліток, не годувати абичим і не фотографувати зі спалахом. Адже свого часу ведмедям довелися пережити чимало п’яних фотосесій, навіть проста мобілка може викликати у них жахливі спогади.
Метою створення ведмежого притулку є забезпечення середовища для реабілітації особин бурого ведмедя, що зазнали жорстокого поводження в ресторанах, на базах відпочинку і незаконно утримувалися у неволі. Проект реалізовано в Національному природному парку «Синевир», бо дана територія за ландшафтними та кліматичними умовами відповідає природному середовищу існування найбільших хижаків України. Мати такий заклад — це справжня гордість для Закарпаття, на гербі якого зображено ведмедя — господаря гір.
Про древню традицію випускати з кліток птахів на свято Благовіщеня, напевно, чули всі. А от мені все ж таки хотілося б розповісти про хлопця, який не тільки випускає птахів із кліток, а ще й попередньо лікує їх скалічені тіла та крила. Дмитру Максименку лише 21 рік, але своєю незвичайною волонтерською діяльністю він займається вже більше семи років. >>
Двадцять років тому колишній киянці, яка довгий час мешкала y Європі, Тамарі Тарнавській вперше на теренах СНД вдалося зареєструвати Міжнародне товариства захисту тварин SOS. Тоді за кілька років силами організації було закрито міську «шкуродерню» та відкрито на її місці притулок для безпритульних тварин. Не без участі товариства в Україні з’явився Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». >>
Ця історія встигла обрости стількома пікантними подробицями, що може претендувати на справжній детектив. Тут є все — і звалені в купу «жертви», і зацікавлені сторони, і навіть відкрите кримінальне провадження. >>
За ті півтора року, поки триває воєнне протистояння на сході нашої країни, меценат із Генічеського району Олексій Гетта прихистив у своєму сафарі-парку більше ста п’ятдесяти тварин із цирків та приватних зоопарків. Леви, ведмеді та інші тварини, як і люди, стали біженцями із зони АТО на сході України. >>
Зоозахисники Львівщини б’ють на сполох. Вони вже не перший рік намагаються визволити двох бурих ведмедів, які живуть у собачому розпліднику і яких використовують як живі «тренажери» для нацьковування мисливських собак. «Три роки тому до нас звернулися мешканці села Брониця Дрогобицького району. Власне там, неподалік, і розташований розплідник лайок «Енейко», — розповідає представник Асоціації зоозахисних організацій України Марія Трунова. >>
Скандально відомий директор Київського зоопарку Євген Кирилюк написав заяву про звільнення. Про це на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомив радник голови КМДА Дмитро Білоцерковець. Щоправда, у прес-службі Київського зоопарку, куди «УМ» звернулася по офіційний коментар, цю інформацію не підтвердили і не спростували, порадивши надіслати інформаційний запит на ім’я начебто вже звільненого директора. >>
