«Ми задоволені, а донька в захваті»

Підлітковий патріотичний табір «Коловрат» відпрацював зміну й роз’їхався по домівках. Цьогоріч, як і в попередні роки, не обійшлося без традиційних ексцесів, що постійно супроводжують табір і про які торік писала «УМ». Нині «Коловрат» вшанували увагою депутати Сумської райради. Під проводом секретаря фракції ВО «Батьківщина» Владислава Купрієнка (він же — помічник нардепа Олександра Волкова) вони звернулися до СБУ, МВС, прокуратури тощо з вимогою перевірити законність перебування неповнолітніх у таборі «...у зв’язку з інформацією щодо знаходження на території так званого дитячого наметового табору «Коловрат» холодної та пневматичної зброї, яка сама по собі є джерелом підвищеної небезпеки, проведення організаторами дитячого табору комплексу заходів щодо негативного психологічного впливу на свідомість підлітків, відсутність у колективі табору фахових педагогів, психологів, належного збалансованого харчування».

Як ми у «Коловраті» борщ їли

До табору ми приїхали у переддень закриття і, як виявилося, слідом за комісією з компетентних органів, яка з’являлася перевіряти життя у наметовому містечку. Втім підписів не брали, актів не складали. «Напевне, «нарізали» людям завдання, от і мусили приїздити», — діляться враженнями організатори «Коловрату».

Олександр Бойко, керівник табору, розповідає про буття, але спочатку гукає шеф–кухарю Наталці Лучаніновій: «Насип борщу для гостей!». Борщ смачно пахне молодою капустою, а навколо табірники, які вже пообідали, наминають величезні скибки кавуна.

Поруч обідає подружжя. Знайомимося: Володимир Баюра та його дружина приїхали провідати дев’ятирічну доньку Мирославу. «Не побоялися отак на природу дитину віддати?» — «Навпаки, лякали, що не поїде до табору, якщо буде себе погано поводити. — «І які враження?» — «Ми задоволені, а донька у захваті».

Табір на традиційному вже місці, тож знаємо, де кухня. Ще гаряче багаття, на якому готувався обід. Стоять привезені каністри з водою. Жодного сміття. А якийсь чоловік готується чистити щойно наловлену рибу. Теж тато, який приїхав провідати двох своїх синів. «Ще раз схочете сюди?» Хлопці стенають плечима. «Отакої! — дивується батько, — а у дворі ваші друзі вже кажуть, що хочуть поїхати до табору наступного року». — «Справді? Значить, і ми хочемо!» — «А що, — цікавлюся, — у таборі друзів не знайшли?» — «Знайшли, але то — найближчі!»

Старшокласниця Аня Безденежних у таборі вдруге. Теж цікавлюся її планами щодо табору на наступний рік. «Наступного хочу вже спробувати поїхати до «Відваги», — ділиться дівчина. Отже, піднятися на сходинку вище, бо ж «Відвага» — табір зі «старшими» вимогами.

Як ми у «Коловраті» негативні впливи спостерігали

«Привіт! — вітається Веніамін, вмощуючись поруч. — Як там мама?» З Венею ми знайомі давно, він — вихованець дитячого будинку сімейного типу. У таборі вдруге. Вже пізніше потелефонує його мама–вихователька Ніна Чернявська й поділиться: «Уявляєш, Веня розповідає, що приїздили журналісти і запитували, як йому в цьому таборі з фашистами! Чи не ображають його! Ну як можна отак дітей зомбувати?! Про який фашизм iдеться? Ми, навпаки, хочемо Олександра Бойка запросити, аби провів табір для сиріт».

Розумію, що, швидше за все, колеги іронізували. Бо ж «Коловрат» органiзовує громадська організація «Молодіжний націоналістичний конгрес». А у нас нині модним стало український патріотизм ототожнювати з фашизмом — нова фішка–обманка правлячої партії. І розумію, чому таке запитання поставили саме Вені — він темношкірий. «Найбільший расист у таборі», — жартує хтось.

...Неподалік бачимо гурт хлопчаків, які віджимаються від землі. Знаючи таборові звичаї, навіть не припускаємо, що хлопцям заманулося в позаурочний час зайнятися зарядкою. «У чому провинилися?» — запитуємо. Виявляється, розкидали сміття. «А ви он того спитайте!» — підказує Наталка Лучанінова, киваючи на підлітка, який проходить повз нас. «Той» щось буркає у відповідь і біжить далі. «Штурхонув дівчину, — зітхає Наталка. — Але ж не відправляти його додому. Там мама вже живе за принципом «заберіть його і зробіть що–небудь». А тут він усе ж тримається».

Утiм «штрафники» скоро знаходять у покаранні гру. Їх завдання — носити ноші з «пораненим». Причому не просто нести, а й «вальсувати» з ними. Усім весело, а особливо втішений «постраждалий», який усміхається згори.

Як ми у «Коловраті» зброю шукали

Олеся Горяйнова та Маша Дубиніна відповідають у таборі за дозвілля. У них гостював кобзар Василь Лютий, проводили тренінги поважні громадські діячі з Сум. Пропонують і нам щось розповісти учасникам про журналістику.

Користуємося загальним збором з егоїстичною метою і замість розповідати — розпитуємо. Передусім, де ж у таборі зброя? «Он «катюша» закопана!.. У кущах танк стоїть!.. «Калашникови» у кожного...» Хтось із молодших, не розраховуючи на те, що у заїжджих дорослих є почуття гумору, пояснює: «Та нічого у нас немає! Ножі на кухні, пилки для роботи, лопата».

А чого навчилися в таборі? Плавати, вузли в’язати, дрова рубати, вогонь розпалювати, посуд мити, страх переборювати, картоплю чистити... «То що, — запитую, — і вдома будеш чистити?» — «Ой, — усміхається лукаво, — дома ж мама є».

А що сподобалося в таборі найбільше? Знову злива відповідей: теренова гра, байдарки, співи бiля ватри, грязьові бої, ігри на логіку, дисципліна.

Ви багато дітей зустрічали, яким би подобалася дисципліна? Хочете побачити? То чекайте наступного «Коловрату». Варто сподіватися, що він знову відбудеться.