Безстрашний, вправний, сексуальний, люблячий батько і справжній мужчина, який у потрібну мить здатен узяти всю відповідальність на себе — головний герой нового бойовика «Штурм Білого дому» щедро наділений характеристиками, які гарантують йому мільйони захопливих поглядів по цей бік екрана. Джон Кейл (Ченнінг Татум) — солдат запасу та охоронець Капітолію. Одного разу він вирішив показати доньці найголовнішу будівлю країни зсередини, і саме в цей день Білий дім атакують. І Кейлу, за законами жанру, не залишається нічого іншого, як узяти ситуацію у свої руки, оскільки у небезпеці не лише країна, а й його рідна дитина.

Народжений повзати літати не може. На людство ця теза завжди діяла, немов червона ганчірка на бика, — найрішучіші намагатися заперечити її власним прикладом — ну а інші просто скептично знизували плечима — мовляв, не факт... Автори нової анімації «Турбо» цю аксіому вирішили спростувати з особливим ефектом: довести, що народжений повзати — це ще не діагноз навiть для равлика.

...Чесно кажучи, про Бога в цій книжці не так уже й багато. Натомість в «Апофатичній антропології» Леоніда Солонька досліджується історико–філософська ретроспекція шляху пізнання людиною не Бога, а її власної буттєвої долі. А доля, як відомо, завжди була невтішна. І тому не дивно, що будь–яка система людських знань — від теології до телеології — у пошуках людської–таки мови для визначення «невиразного», «божественного» і «невимовного», завжди стикалася з суцільними парадоксами, списуючи їх на екзистенцію. Оскільки важко казати, ніби Бог знаходиться по той бік мови, не задіявши при цьому саму мову. Тим паче коли «Бога немає», як вважає автор дослідження, і його завжди плутали з Абсолютом, а це не одне й те саме.

Субота 20 червня стала останнім днем фестивальної лихоманки у сонячній «перлині біля моря». Урочистою ходою по червоній та мокрій доріжці (перед самісіньким стартом килим щедро намок під зливою) у бік Одеського оперного театру продефілювали почесні гості фестивалю. Заповітні імена у конвертах у цей день прозвучали з уст відомих одеситів та діячів кіно, однак багатьом запам’ятався монолог Михайла Жванецького, котрий завітав до Оперного і потішив присутніх власними дотепами: «Кожен сценарист мріє стати режисером, кожен актор мріє стати режисером, а кожен режисер хоче стати Великим режисером». Цьогорічний конкурс фестивалю продемонстрував подібну тенденцію: молоде кіно режисерів–мрійників наступає на п’яти корифеям, а основний конкурс ОМКФ, попри присутність явного фаворита («Географ» став єдиним конкурсним фільмом, чиї два сеанси супроводжувались аншлагом і бурхливою реакцією глядачів), в цілому продемонстрував як відверто слабкі стрічки, так і якщо не переможні, то принаймні дуже обнадійливі фільми. Переможці, які отримали «Дюків», на думку більшості, свої трофеї заслужили.