Осінній марафон

Сьогоднішнім сеансом «Деліріуму» на ОМКФ завершуються покази повнометражного українського конкурсу. Всі чотири роботи різні, мають плюси та мінуси. Але найголовніше — всі вони знайшли свого глядача. І всі восени вийдуть на широкий екран. Відзначимо, що тільки «Деліріум» знято винятково українською мовою. Герої трьох інших фільмів переходять з російської на українську і навпаки. А «Не хочу помирати» взагалі повністю російськомовна стрічка, наполовину забита матами. Чому так складається, важко відповісти, хоча голова міжнародного журі Олександр Роднянський припустив, що це через відсутнiсть українського героя на екрані.

Наразі лишаємо поза текстом довгоочікувану прем’єру — фільм Кіри Муратової «Вічне повернення». Вона відбудеться на ОМКФ тільки сьогодні ввечері.

«Не хочу помирати» (реж. Аліса Павловська). Дуже цікаво, як картину позиціонують автори: «У світі існує два стани речей: це стан сили і стан слабкості. І один єдиний закон: «це відбувається!». Для того щоб зрозуміти, як він працює, потрібно просто піднятися та йти... Це історія про людину, яка заблукала між світами у своєму розумі, але виявила, що надія існує. Зірки одеського андеграунду в сюрреалістичній галюцинації.  На основі реальних подій».

У реальності фільм виглядає, як документальна зйомка алкогольних марень. І чомусь зовсім не відчувається, що головний герой наприкінці знайшов надію. Та, з іншого боку, фільм цікавий, у першу чергу, одеситам, у другу — музикантам, які можуть побачити, що буде, якщо вони підуть «у запой». Авторка взяла на головну роль реальну зірку одеського андеграунду і не прогадала. Харизматична зовнішність Стаса Подлипського та абсолютна відсутність «гальм» роблять його героя живим та достовірним. Хоча по суті він сам себе грає.

«Креденс» (реж. Валентин Васянович). Автор «Звичайної справи» і цього разу в іронічній манері розкриває людську природу. Різдвяна історія, що відбувається у Львові, лише спочатку нагадує ідилію. Зовсім скоро глядач бачить всю абсурдність сучасного стану речей в Україні. Всі негаразди голов­ного героя показані трохи іронічно, і сам він, віолончеліст та справжній інтелігент, ніби відсторонено спостерігає за ними. Єдиний виняток — фінальна сцена, але краще подивіться самі, адже фільм планується до прокату наприкінці осені. Зал після перегляду хвилин десять вітав картину оплесками, а найрадикальніші глядачі кричали, що це «кращий фільм в історії українського кіно».

«Параджанов» (реж. Олена Фетисова та Серж Аведікян). Довгоочікуваний проект про одного з найвизначніших режисерів другої половини минулого століття прийшов дивитися повний зал. «Цей фільм не документальний, — наполягає пані Фетисова. — Він про художника, який живе проти всіх і творить те, що вважає за потрібне». При підготовці сценарію було вивчено величезну кількість документальних та біографічних матеріалів, спогадів самого творця і його друзів. Олена Фетисова розповіла, що багато слів, сказаних головним героєм у фільмі, є прямими цитатами з тюремних листів Параджанова, звернених до коханої жінки, близьких і соратників.

«Деліріум» (реж. Ігор Подольчак). Відомий український художник, що перейшов на ниву кінематографа, продовжує дивувати своїми психоделічними стрічками. Роботи Подольчака явно не для широкого загалу, але свою публіку мають.

Перша робота Ігоря Подольчака Las Meninas була відзначена увагою міжнародних кінофестивалів. А у рейтингу «Підсумки українського кінопроцесу—2011», проведеного Бюро української кіножурналістики та Національною спілкою кінематографістів України, фільм Las Meninas увійшов до двадцятки  «Кращі українські фільми 1992—2011 років».