Скільки терпіти сталінських смертоносців?

Світове співтовариство пережило у XX столітті найбільшу трагедію — криваве протистояння двох тоталітарних імперських сил — російського (сталінського) більшовизму та німецького (гітлерівського) нацизму. У їх протистояння, що вилилось у Другу світову війну, було втягнуто більшість держав світу, жертвами якого стали понад 60 мільйонів осіб лише загиблими. Особисту відповідальність за цю трагедію людство поклало на Сталіна та Гітлера, шизофренічних виродків людського роду, які понесли неоднакову кару за скоєні ними злочини. Гітлер у стані депресії ганебно покінчив життя самогубством. За іронією долі, Сталін дожив до поважного віку, а життя йому вкоротив його вірний пес Лаврентій Берія, рятуючи власну шкуру і шкури своїх соратників. Сталінський міф про переможця нацизму живе і сьогодні, його і далі плекають не лише компартії країн СНД, а й західне суспільство.

Першопричиною трагедії XX століття був російський більшовизм, страшна смертельна сила, що сформувалася в специфічних умовах Російської колоніальної імперії. Тут марксистська утопія в умовах азійської тиранії поєдналась з російським абсолютизмом, рафінованим російським расизмом (рашизмом) і безпідставною пихою, породивши супертоталітарну систему, яка прагнула до світового панування. Ця система не терпіла інших ідеологій, релігії, моралі, вільнодумства, демократії. Її ворогами ставали національно свідомі етнічні меншини, приватна власність та ініціатива, різні соціальні верстви і групи людей, крім робітничого і колгоспного люмпену та умиротвореної гнилої інтелігенції. Для приборкання непокірних застосовувались найбільш жорстокі методи державного тероризму: холоднокровні масові вбивства, тюрми, концтабори, тортури, висилки до Сибіру, залякування, цькування, стеження, звільнення з роботи тощо. Основна мета міжнародної політики зводилася до доктрини В. Леніна: «Як тільки ми станемо сильними, то обов’язково нападемо на буржуазний Захід і його знищимо».

Що дало шанс захопити державну владу більшовиками та подібним до них тоталітарним силам? Перш за все, соціальна катастрофа у країнах, якої вони зазнали після поразки у Першій світовій війні, яка сприяла протестним настроям і формуванню аналогічних більшовизмові політичних сил. За допомогою і за сприяння більшовиків виник і став державною силою італійський фашизм і німецький нацизм (націонал–соціалізм). Останній виявився не тільки точною калькою і дзеркальним відображенням більшовизму, а й його ж запеклим ворогом у боротьбі за світове панування. Їх криваве протистояння було лише питанням часу.

В імперії зла найбільший опір більшовизму чинила українська нація, якій чужою була як марксистська утопія, так і політика творення «єдіного советского народа» та ідея світового панування і міжнародного розбою. За протистояння російському більшовизму українській нації довелося заплатити надто велику ціну. Більшовики провадили антиукраїнську політику ще жорстокіше і підступніше, ніж царизм. Її рефреном була сталінська формула «Нєт человєка — нєт проблєми». Фізичне нищення українців було параноїдальною ідеєю не тільки «вождя всіх народів», а й десятків тисяч спеціально вихованих для цього людоїдів: прокурорів, кадебістів, міліціонерів і наглядачів концтаборів. Більшовики винищували в першу чергу українську еліту — письменників, учених, учителів, підприємців, інженерів, священиків, тобто носіїв українства, його мови, культури, національної самобутності. Слабкодухих русифікували, перетворюючи на рабів і вірних слуг імперії. За 75 років більшовицького поневолення фізично (в тюрмах, концтаборах, у війнах, під час колективізації та розкуркулювання) було знищено від 35 до 45 мільйонів українців, цвіт і основний генетичний фонд нації. Ще стільки ж не народилося від знищених українців, адже гинули переважно молоді і життєздатні. І все це робилося під гаслами інтернаціоналізму, соціалізму, братерства, дружби народів тощо. Жодна нація не зазнала таких людських втрат, не пережила у XX столітті такого терору, знущання і приниження, як українська від сусіда, який величав себе нашим другом і братом. Вцілілі рештки цієї сили, такі як КПУ в Україні, не хочуть визнати цих апокаліптичних злочинів, покаятися і попросити пробачення у живих і мертвих. А це рівнозначно самому злочинові.

КПУ як ідеологічний спадкоємець всесоюзних більшовиків і надалі провадить політику затягування України у нове московське колоніальне ярмо, продовжує політику руйнування всіх засад і норм суспільного устрою і життя українців, вірно служить путінським сатрапам і новоспеченим олігархам. Разом із Партією регіонів КПУ сформувала уряд М. Азарова, їхні депутати підтримують антиукраїнські закони і постанови, запропоновані урядом. Безбожники, які руйнували храми і фізично й морально нищили духовенство, тепер ревно підтримують в Україні православну церкву Московського патріархату.

Направду українською трагедією є те, що багато дітей і внуків тих людей, які постраждали від сталінських сатрапів, не хочуть повірити у злочини проти народу і досі слухають солоденькі байки КПУ, голосують за них, вступають у цю партію, підтримуючи їхню антиукраїнську політику і практику. Це все сприяло тому, що владу в державі узурпували представники деяких агресивних національних меншин, українське національне багатство загарбали їхні олігархи. Коли ж українська нація, а це понад 80% населення держави, прокинеться, об’єднається навколо української національної ідеї та побудує заможну демократичну і процвітаючу Українську державу, викине на смітник історії спадкоємців КПРС і їхніх сучасних господарів?

Степан ТРОХИМЧУК,
професор, заступник голови Львівського обласного відділення
Всеукраїнського об’єднання ветеранів