Поки що — драма. Чи вже — трагедія?

Історія цього протистояння розпочалася восени минулого року, коли тодішній міністр культури Михайло Кулиняк призначив на посаду директора Центру Курбаса Ганну Веселовську. Угоду з Неллі Корнієнко, яка була одним з ініціаторів створення цієї інституції і до того часу незмінним її керівником, не продовжили... Майже відразу стало зрозуміло, що результат цієї кадрової рокіровки буде гучним і резонансним.

Уже за кільки місяців ЗМІ зарясніли повідомленнями: нова директорка не дотримується політики Центру, вона не відстоює фінансові інтереси установи (курбасівцям скоротили фінансування до 57 відсот­ків), згортаються наукові напрямки, які напрацьовували роками, заблоковано музичну лабораторію Романа Гриньківа, звільнено всю групу «ТанцЛабораторіуму» Лариси Венедиктової... У пані Веселовської та її прихильників — їх серед співробітників Центру знайшлося чимало — на ці звинувачення були свої відповіді, в яких простежувалася і логіка, і аргументованість (навіть з погляду стороннього спостерігача стає зрозуміло, що зберегти всі напрями діяльності Центру при такому фінансуванні нереально). На захист Ганни Іванівни стала мистецька громадськість міста: на ім’я міністра культури був надісланий лист, який підписали художні керівники Театру ім. І. Франка Станіслав Мойсеєв, Молодого театру Андрій Білоус, Черкаського театру ім. Т. Шевченка Сергій Проскурня, керівники Музею Тараса Шевченка Дмитро Стус, Музею Булгакова Людмила Губіанурі, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Дробот, мистецтвознавці Дмитро Горбачов, Наталія Єрмакова, Віталій Жежера, Валентина Заболотна, Кіра Пітоєва–Лідер, голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач...

«Прихід до Центру Ганни Веселовської ніяк не змінив напряму його діяльності, ... навпаки, інтенсифікував роботу цієї науково–дослідної установи та був відмічений започаткуванням наукових і театрально–експериментальних проектів, — iдеться у цьому листі.

— Перші кроки Ганни Веселовської на посаді директора продемонстрували громадськості концептуальність стратегії керівництва: були реалізовані кілька всеукраїнських та міжнародних проектів, що отримали резонанс у професійному середовищі країни. Міжнародний театрально–освітній проект «За лаштунками», Фестиваль молодої української режисури імені Леся Курбаса, спільний українсько–французький проект «Обережно, крихке!», Всеукраїнська науково–практична конференція «Актуальне мистецтво: презентація сьогодення» — лише деякі з них. Розпочато роботу над медіа–архівом Леся Курбаса, підписано угоди про співпрацю з різними науковими, мистецькими та освітніми установами, серед яких Центр імені Вс. Мейєрхольда (Москва). На сьогодні в Центрі під керівництвом Веселовської триває підготовка до сценічних читок нової української та англійської драматургії спільно з лондонським театром Royal Court».

А поки ініціативна група збирала підписи під листом, представники іншого табору цього конфлікту зверталися до Мінкульту з вимогою звільнити Ганну Веселовську з посади директора Центру Курбаса. Була створена комісія, яка виявила певні порушення в діяльності директора Веселовської. За неофіційною інформацією, наказ про звільнення вже підписано, хоча на сайті Міністерства культури цього документа поки що немає... Крапку в історії, яку її фігурантам щиро рекомендували не виносити на публіку, — знаю керівника одного із столичних театрів, який сказав наступне: «Дівчаткам треба було сісти за стіл і всі ці питання проговорити тет–а–тет», — ставити зарано. Про звільнення пані Веселовську поки що ніхто не повідомляв, якщо ж це станеться — цілком імовірно, Ганна Іванівна оскаржуватиме рішення в суді. А значить, далі буде... Про мікроклімат у самій установі, яка має світове визнання, годі й говорити (кажуть, останнім часом сюди навіть навідувалася «швидка» — фігуранти конфлікту не витримували градуса дискусії). А ще у цьому контексті доречно згадати «театралів», які кілька років тому намагалися прибрати до рук приміщення Центру Курбаса на вулиці Володимирській. Тоді від рейдерів, які вдиралися до Центру зі словами «а де тут Курбас, треба з ним перетерти», вдалося відбитися, мобілізувавши ту ж громадськість і примусивши владу згадати про те, що саме вона має гарантувати своїм громадянам дотримання норм закону. Зараз, коли колектив зосере­джений на зовсім інших проблемах, ці діячі «від театру» можуть знову згадати про такий симпатичний будиночок у самісінькому центрі Києва, який замість того, щоб займатися театральними інноваціями, міг би приносити непоганий прибуток якійсь цілком конкретній людині...

ПРЯМА МОВА