Це поліське село на лівому березі Стоходу нічим ніби не відрізняється від своїх сусідів. Виросши на піщаних дюнах в оточенні соснових борів, Оленине ніколи не славилося родючими землями, зате завжди виживало з лісу та річки. Вони і дотепер годують місцевий люд: чорниця, гриби, риба, підпільні пилорами. Сьогодні тут 350 дворів і трохи більше тисячі чоловік. Як для Полісся, геть невеличке село. І все ж має свою родзинку, яка й покликала мене в цей мальовничий поліський куточок...

Удар у спину — саме так можна оцінити звернення 148 народних депутатів України до Сейму Республіки Польща, в якому ті просять визнати Волинську трагедію «геноцидом польського народу».

9 березня 1943 року на кілька українських сіл Грубешівського повіту Холмщини (нині — Польща) раптово напали бойовики з польської Армії Крайової. Палили й убивали. «Аківці» стали нападати на корінних мешканців Холмщини ще з кінця 1942–го. За кілька місяців там було знищено понад дві тисячі українців, десятки тисяч покинули свої домівки. Так починалася Друга польсько–українська війна, як називає її відомий історик Володимир В’ятрович. Вона розгорталася в ході війни радянсько–німецької і тривала з 1942 по 1947 роки. Це збройне протистояння почалося на Холмщині, продовжилося на Волині, потім — на Галичині. Її волинський епізод, через десятки літ вийнятий із контексту багаторічного протистояння, чомусь набув особливого розголосу...