Роман Чайка: «Темники» тепер дають політикам

Інформаційним приводом для розмови з Романом Чайкою — співведучим щоденного інформаційно–аналітичного ток–шоу «Час. Підсумки дня», що виходить на «5 каналі», стали події, що розгортаються навколо побиття в Києві 18 травня, під час акції опозиції «Вставай, Україно!», журналістки Ольги Сніцарчук і фотокореспондента Владислава Соделя. Цього тижня з відкритим листом дивного змісту до Президента України Віктора Януковича та Генерального Прокурора Віктора Пшонки на захист нападника з білої Церкви Вадима Титушка виступила група людей, які називають себе журналістами і політологами. Зокрема, Оксана Шкода, Олександр Чаленко, Дмитро Джангіров, Володимир Скачко підписалися під текстом про те, що «не існує жодного доказу побиття Ольги Сніцарчук спортсменом з Білої Церкви Вадимом Титушком» і що «існують докази того, що Ольга Сніцарчук на даній протестній акції не виконувала функцій журналіста». Ще автори листа вимагають «справедливого» покарання окремих засобів масової інформації (мовою оригіналу): «Также считаем необходимым привлечь к ответственности ряд СМИ, в частности, «5 канал», в эфире которого во время передачи «Час. Підсумки» (ведущие — Роман Чайка и Святослав Цеголко, 27–30 мая) на всю страну были обнародованы фотографии спортсменов из Белой Церкви, с указанием их личных данных, в том числе конкретного адреса проживания. Это не только противоречит журналистской этике, но и является недопустимым в отношении любого гражданина нашего государства...»

Сталінські часи повертаються?

— Пане Романе, як ви відреагували на появу відкритого листа групи так званих журналістів і політологів, який, по суті, дискредетує постраждалих журналістів і загалом усі ЗМІ, які намагаються давати об’єктивну інформацію, а не ту, яка вигідна нинішній владі? У листі багато уваги каналу, на якому працюєте, згадують проект, співведучим якого є, і вас особисто.

— Про все — по черзі. У нашій програмі, яка називається «Час. Підсумки дня», ми реагуємо на найактуальніші події. Побиття в Києві 18 травня, під час акції опозиції «Вставай, Україно!», — це тема, яка має продовження донині. Отже, ми не помилилися, оперативно обравши її для обговорення у студії. Ми показували відео– і фотосвідчення і з’ясовували, чому очевидних речей не бачить на них Міністерство внутрішніх справ?! А відбувалося усе під стінами міліцейського управління, де правоохоронці у цивільному одязі працювали з оперативними камерами спостереження, плюс камери зовнішнього спо­стереження. І раптом —МВС не може ідентифікувати тих, чий навіть зовнішній типаж відповідає визначенню «гопник». По–народному це можна описати: «бикували» «бики» під стінами главку міліції. Якщо ми, журналісти, подаємо відео злочину— ми виконуємо наш прямий професійний обов’язок.

Я не хочу коментувати своє ставлення до людей, які підписували цей лист. Практично кожному з тих «журналістів» справді медійники не готові подати руку для привітання. А так звані політологи–підписанти не раз відкрито демонстрували свою антидержавницьку, російську і нацистську позицію. Не вважаю журналістом, наприклад, того, хто пропрацював прес–секретарем «прогресивної соціалістки» з Конотопа Наташі Вітренко. Але ця людина називає себе журналістом і в соцмережі збирає групу, закликаючи: захистимо «спортсмена» Титушка від журналістів! Це просто абсурд. Коментувати цей лист мають у «Павлівці» — у психлікарні є спеціалісти. Хоча кілька підписів мене здивували: осіб, які свого часу були авторами терміну «кучмізм» і боролися за конституційні права людей.

Форма написання листа й аргументи, викладені у ньому, із ХХІ століття переносять мене у період з 30–х років минулого, коли починалися масові сталінські доноси, і аж до середини 80–х. Цей лист — просто зразок такої епістолярної «творчості».

— Кому вигідно дискредитувати тих, хто намагається подавати правдиву інформацію?

— Оприлюднюючи відкритий лист Президенту, прикриваючись професією і журналістською етикою, люди пробують виступити на боці бандитів. Факт бандитизму засвідчений на засіданні Комітету Верховної Ради з питань свободи слова, підписами керівників столичної міліції і стенограмою засідань. Це вже частина офіційного обвинувачення. До речі, підписанти, мабуть, не знають, що оприлюднення матеріалів у теле– чи радіоефірі, в яких існує підозра на склад злочину, вимагає прямого реагування прокуратури і відкриття справи по факту, а після розслідування — перекваліфікацію за певною статтею чи її закриття за відсутністю складу злочину.

Взагалі, журналістів «5 каналу» не цікавить винятково Титушко. Ми говоримо про систему. По–перше, 18 травня молодиків було чоловік 50. По–друге, найняли їх не вперше. Той же Титушко і ще декілька фігурантів подій 18 травня є на фото людей, які викидали з власного помешкання у центрі Києва вчительку Ніну Москаленко. Ці люди і їм подібні по всій Україні, на Миколаївщині, на Черкащині, безкарно систематично скоюють злочини. І найжахливіше те, що, як правило, їх наймають і «кришують» органи правопорядку та місцева влада. Обов’язок журналістів — розказувати про все це, зупинити зрощення державної машини і кримінального світу.

«Кількість провокацій та істерії наростатиме»

— Мене здивували прикінцеві фрази листа «журналістів–політологів»: «В заключение нашего обращения, глубокоуважаемый Виктор Фёдорович, хотим напомнить, что те же люди и те же СМИ, которые называют бандитом и гопником Вадима Титушко, точно так же именовали Вас в 2004 году и именуют, при случае, до сих пор».

— У листі є різні місця. Основна мета написаного — з чорного зробити біле і навпаки. В основному, оббріхують або підмінюють поняття. До Януковича ніхто з професійних журналістів ніколи не вживав слова «гопник». Гопники — бандити, які тренуються у спортивних клубах Міністерства внутрішніх справ, яких наймають на різні акції. На відео вони кричать: «Мы — молодые регионы, нах! Нас не трогай, мы свои». До проблем психіатрії тут приєднується ще й кримінальне право. І саме правоохоронні органи мали б розбиратися, хто насправді провадить антидержавницьку позицію і займається бандитизмом, а не «кришувати» їх.

— На вашу думку, хто був ініціатором написання листа від «журналістів–політологів»?

— Не знаю. Як кажуть, свічку не тримав. Оббріхуванням і перекручуванням реальних подій частина підписантів годувала аудиторію уже не раз. Ця ситуація з листом мені нагадала не лише події у стилі сталінських 30–х, а й випадок майже 3–річної давнини, коли в Ірпіні під Києвом відбувався фестиваль «Гайдамак. ua». Тоді бандити вночі напали на його учасників, були навіть поранені. Правоохоронці на це ніяк не відреагували. Відбилася охорона фестивалю, яку найняв ідеолог фестивалю Олесь Доній. А наступного дня Вадим Колеснiченко разом «со товарищи», які презентують проросійські організації в Україні, на ім’я Генпрокурора і голови СБУ написали «маляву» (мовою кримінальників — «письмо начальничку»). Буцімто група «Мертвий півень», в якій я 20 років грав і був автором пісень, розпалює міжнаціональну ворожнечу, співаючи про те, що «на дротах москалі висять» і ще щось подібне. Колесніченко і групка руських фашистів хотіли, щоб нас «покарали». Це була кимось вигадана пісня, яку «Мертвий півень» ніколи не виконував. Брехня на рівному місці. За цю брехню Колесніченко і його ксенофобські «шестірки» ніколи не вибачилися і не спростували вигаданий ними наклеп.

Цього разу комусь кортить «привлечь к ответственности» ЗМІ, які розповідають правду про гопників–найманців і їхніх покровителів. Наближається пе­вний Рубікон для влади. Преса, як, зрештою, згодом й усе суспільство, вже стає заручником амбіцій щодо другого терміну нинішнього Президента. Тому кількість провокацій та істерії наростатиме.

— Присутністю агресивних молодиків людей, і журналістів зокрема, хочуть залякати?

— Останнім часом залучення гопників перетворюється на відвертий бандитизм: так було, наприклад, коли застосовували вогнепальну зброю на Миколаївщині — на одному з п’яти проблемних округів парламентських виборів–2012, де балотувався Аркадій Карнацький, який доводить свою перемогу в Європейському Суді.

«Можемо достукатися до людей, з якими раніше неможливо було зв’язатися»

— «5 канал» можна назвати найоб’єктивнішим серед всеукраїнських телемовників. Як думаєте, чи зможе утримати такого рівня незалежність свого медіаактиву його власник?

— Нічого нового, що б ми не пережили у 2004 році, ми не маємо сьогодні. Думаю, різних листів і кляуз ще буде багато. Не одна вітренківська Шкода чи інша особа закликатиме притягувати до відповідальності журналістів «5 каналу» за інформацію, яку наказано приховувати у вже підконтрольних ЗМІ. Кажуть, не знаєш, як діяти, дій за законом. Ми так і робимо — виконуємо свою роботу. На каналі ніколи не конфліктували інтереси професійної діяльності журналістів і власника. Навіть у значно складніші часи. Не бачу підстав, щоб вони виникали зараз.

— Ваша аналітично–інформаційна програма «Час. Підсумки дня» виходить майже півтора року. «Кухня» проекту за цей час якось змінилася?

— Кожного разу ми фокусуємо увагу на найважливішій події дня, на думку нашого редакторського колективу. Коли така подія трапляється після обіду, складніше знайти спікерів, бо у кожного є свої справи. Хотілося б мати більшу мережу регіональних кореспондентів. Добре, що зараз уже в районних містах є можливість виходити на зв’язок по скайпу: ми можемо оперативно достукатися до людей, з якими раніше неможливо було зв’язатися.

— Ведучі щотижневих ток–шоу на інших каналах жаліються на нестачу фахових експертів і спікерів. Як вам працюється з цим контингентом у щоденному режимі?

— Більшість подій, які ми обговорюємо, політичні. А якість політичного класу в Україні зараз просто жахлива. Якщо порівняти 90–тi роки і 2013 — маємо катастрофічне падіння. Загалом, є не менше тисячі людей з ешелону політичного класу, які б мали бути публічними, насправді є такими лише 2–3 відсотки з них. Решті публічність або непотрібна, або заборонена.

Усі знають, що в політичних угрупованнях, у виконавчій владі для більшості людей є пряма заборона іти «в телевізор». Наприклад, є здоровенна фракція Партії регіонів — дві сотні штиків. Хотілося б почути думку всіх. Бо у нас не існує монолітних партій на кшталт КПРС, де думка одного і всіх була єдина. Але на телебачення делегують постійно одні і ті ж «голови, що говорять», їх на пальцях рук можна перерахувати. До того ж вони озвучують те, що їм наказали. Тепер «темники» розсилають не журналістам, а політикам. Гості телестудій інколи навіть з тими шпаргалками сидять, бо їм не вистачає інтелекту вивчити написані тези: витійкуваті викручування і недолугі виправдовуванння. Смішно, коли приходить людина, яка 5 чи 6 разів була «тушкою», і з висоти власної політичної дзвіниці верещить, що навкруги — суціль перебіжчики–«подонки». Ще більше закритими, ніж політичні сили, є виконавча влада, прокуратура і суди. Але попри те щоденні події вимагають не лише новиннєвого висвітлення, а й аналізу. Аналітика — це, у першу чергу, історія. Ми намагаємося «гратися» в Козьму Пруткова: «Зрі в корєнь». Намагаємося докопатися до першопричин.