«Чешіть в іншому місці»

У давнину були видатні мужі, що мали особливий хист простою мовою розтлумачувати право народові, пояснювати щонайскладніші речі і давати йому поради. Адже право, коли знайомишся з ним, здається неважливим, а в житті воно, навпаки, необхідне. Свій власний досвід дає впевненість стверджувати, що Закон — це не те, що написано на папері, а як він втілюється в життя. Хіба ви самі не бачите, що кожного дня з’являються нові закони та проекти змін до них і до Конституції? Не думаю, що нинішні можновладці і законодавці, які взяли на себе обов’язок прийняття та застосування законів, не обізнані в загальних питаннях права. Проте наша доба цілком свідомо, з дивним самовдоволенням, змушує засумніватись у тому, що життя йде за простими, правдивими законами. Наочне цьому підтвердження — разюча нерівність перед законами, привілеями, особливими правами і пільгами, обмеження громадянської чи політичної свободи. Ті, що біля владного корита, вловили ілюзії народу щодо кращого життя, але, розуміючи, що всіх і зразу щасливими не зробиш, стали робити щасливими себе, і найкращу народну ілюзію перетворили на брехню. Мало того, нині політика докотилася до того, що чим переконливіше викривають дії опонентів у видимих і уявних порушеннях, тим важче знайти пораду, як бути далі.

Казуїстика — теж робота

Безумовно, закони потрібно приймати, поважати й виконувати. Але зазвичай це не так просто, оскільки вони переповнені різного роду важкозрозумілими термінами, які не піддаються точному й однозначному тлумаченню, складні для сприйняття до такої міри, що розібратися в їхньому змісті часом важко навіть професіоналу. Закон зробився знаряддям у руках партій, став предметом гендлю. Згадайте, як політики домовляються: ви нас підтримайте в цьому законопроекті, а ми віддамо голоси за ваш проект. А де гендлюють, там, як відомо, втрачають і сором, і совість. Як приймалися закони «кнопкодавами», ми вже бачили. Нині з цим начебто покінчено. Та біда в тому, що все, що поставлено на потік, не може бути якісним. Бо в усякій справі треба знати міру й бути справедливим.

Складається враження, що законодавці просто не зацікавлені в тому, щоб схвалювати закони зрозумілі і прозорі. Для влади вони, як зброя — наступальна чи оборонна — в прагненні узаконити свою волю, а для наближених до влади — засіб збагачення. Високопосадовці і їхні спритні юристи, вміло використовуючи шпарини в законах, спотворюючи найочевидніші, найчіткіші статті, зловживаючи казуїстикою судочинства, знаходять собі роботу в арсеналі юридичних суперечностей. Для них це називається «провести комбінацію», тобто дію, яка не піддається чіткому означенню: вона об’єднує в собі елементи шахрайства і права. Це така собі майже законна і добре продумана хитрість. «Комбінація» може бути визнана незаконною тільки тоді, коли її юридично доведено. А це важко зробити, не маючи ділової заповзятливості, вільного часу та капіталів для такої операції, врешті, ще треба зуміти довести свою правоту.­

«Мало бути ваше, стало чиєсь»

Судові позови породжує, швидше, необізнаність у праві, а не знання права. Без допомоги юриста нині марно й пробувати чогось добитися. Проте, як казав один із літературних персонажів: «Адвокати і професори знають стільки ж, скільки і я. Цей каже так, а той каже сяк; один каже одне, а інший — зов­сім протилежне. Збожеволіти можна!» В павутинні правової системи не одразу второпаєш, що нам дозволено і що забороняється.

Сучасні юристи–практики спершу випитають, чи вистачить у вас грошей, щоб позиватись. А коли й вистачить, то, як казав уже згаданий персонаж, «усе лихо в тому, що не завжди це щасливо закінчується», бо справа в наших судах повертається так, «що здається, наче ваша правда, а насправді таки не ваша...» Побачиш сам, що чорним стало біле. Марно сподіватися, що хоч частина грошей, витрачених на юридичну допомогу, повернеться. Досвідчений юрист перебере різні правові положення і буде тебе запевняти, що ще ніколи в його адвокатській практиці не траплялося нічого подібного, хоч уже багато подібних справ вигравав, а в чому причина невдачі, він ніяк не може збагнути. Він ще буде тобі пропонувати брати до уваги різні способи порятунку, але жоден iз них не виявиться переконливим. Тоді позивачу стає зрозумілим, що є лише один спосіб. Щоправда, він не стільки чесний, скільки корисний, але не час, опинившись у складному становищі, перебирати в засобах. Бо прекрасно знає, що провладні — порода дуже жадібних на гроші. Звичайно, це неприємна річ давати гроші цим негідникам, але коли ти в скруті — нічого кращого не знаходиш.

А коли грошей катма — залишається те, до чого закликають зусібіч — бути законослухняним і вірити владі. Хіба ж можна їй не вірити, за неї ж голосували, а вона обіцянки давала. Та тільки після виборів розподілили портфелі, той же виборець одразу думає: «Хіба вони можуть дати жителям країни добротний Закон, коли вони весь час гризуться, не знаючи, як його тлумачити?»

Закони стали комерційними. Якщо ви наполягатимете на своєму, то безперервна судова тяганина доконає, зажене у безвихідь і врешті–решт ви, знесилившись і зневірившись, або махнете на все рукою, або, собі ж на шкоду, підете на «мирову угоду», яку вам же й підготують спритні до цього ділки. І тоді відбувається цікава річ: що мало бути ваше, стало чиєсь. Залишається лише шукати такого мудрагеля, щоб на нього таки можна було покластися, щоб не стільки в законах розумівся, як мав доступ до «потрібних людей».

Законодавцям, аврально приймаючи черговий закон, доречно пам’ятати пораду Платона: «Цей закон викличе набагато більше недовіри, ніж попередній. Людям буде важче повірити у його здійсненність і корисність... І чи можеш знайти щось ближче до мудрості, ніж правда?» Або згадаймо, як дошкульно висміяв Салтиков–Щедрін безплідність законодавчої діяльності в тодішній Російській імперії: де «усі сторони життя були обплутані ланцюгом найсуворіших і найдрібніших регламентацій, — і водночас усе це не мало жодного впливу на реальне життя народу і відбувалося в незримому для народу мертвому світі казенних бомаг».

Хтось скаже, що нині — інші часи, тож й інші звичаї. А ви уважніше огляньтеся довкола. Чи те, що відбувається з вами, вашими друзями і сусідами, не ілюструє ось цей афоризм відомого російського політика, колишнього посла РФ в Україні Віктора Черномирдіна? «Нам нічого не заважає перевиконувати наші закони... Деякі принципи, які раніше були принциповими, насправді були не принциповими... Не можна думати і не потрібно навіть думати про те, що настане час, коли настане легше... Правильно чи неправильно — це питання філософське... Кому це потрібно? У кого руки чешуться? У кого чешуться — чешіть в іншому місці», — сказав він цілком серйозно.

Нічому лихому не вчить ця проста порада, нічого лихого в ній немає, тож, можливо, й допоможе покласти край цьому законодавчому фарсу, коли вищим очі позасліплювало, вуха позакладало, що не бачать і не чують.

Дмитро ЩЕРБАНЬ,
ветеран прокуратури, член Національної спілки журналістів України