Омеляна Мельника із містечка Полонне, що на Хмельниччині, сусіди вважають диваком. Ще б пак — спиртного ніколи і в рот не візьме, зате, коли душа розкриється, може на всю вулицю просто так затягнути народну пісню — а голос у нього ще дай Боже. А ще — кожного ранку щонайменше по півгодини (а інколи — і кілька разів) він стоїть у своєму дворі на голові.

Сам Омелян Іванович на таке нерозуміння тільки плечима зводить: «Нехай сміються. Он один з мене сміявся — його вже десять років на цьому світі немає. Й інший, значно від мене молодший, теж сміявся і любив у чарку зазирнути — і його вже з десяток років немає. Я на всю вулицю один лишився. А організм — це Храм Божий, його не треба засмічувати. Навіть думкою. Він, якщо йому не заважати, здатен працювати, як–то кажуть, сто років без ремонту, а то й більше. От я і хочу це людям показати».