Правда про терор 1941–го

За даними опитування Центру досліджень визвольного руху, 86% громадян України стикалися з проблемою доступу до архівних даних. «Вважаю, що з перших років незалежності Україна не зробила важливих кроків у доступі до архівних даних, — каже в коментарі «УМ» голова вченої ради ЦДВР Володимир В’ятрович. — Певні спроби були у 2008—2010 роках, але вони залишилися розробками (В’яторович тоді був головою архіву СБУ. — Ред.). На сьогодні ж кардинально змінилася політика доступу до архівних матеріалів, і причиною цього є керівництво, яке не надає належної інформації».

Проте розкривати темні плями історії, які досі лишалися невідомими, можна і в таких умовах. Позавчора ЦДВР опублікував на сайті архіву визвольного руху (avr.org.ua) списки людей, розстріляних в Україні НКВС у тюрмах 1941 року.

Наразі опубліковано всі зібрані списки. Проте, як зазначає Володимир В’ятрович, це ще далеко не повний перелік жертв, і Центр продовжуватиме пошуки архівних документів з цього приводу.

«Ми збирали ці списки протягом двадцяти років. На жаль, із кожним роком робити це стає важче, оскільки керівництво архівних цехів не бажає надавати такі матеріали. Працівники користуються недолугостями нашого законодавства і з кожним роком вигадують нові відмовки. Найчастіше — це те, що інформація конфіденційна або ж потрібно одержувати дозвіл у родичів, яких уже немає в живих. Відмовки абсурдні, оскільки нам не можуть пояснити, в чому ж полягає конфіденційність цієї інформації», — каже керівник ЦДВР.

Матеріали, які вдалося опублікувати, — це електронні копії документів з архіву Управління СБУ у Львівській області. Заходи з масового знищення в’язнів були санкціоновані наказами наркома державної безпеки Меркулова та начальника тюремного управління НКВС УРСР, капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 року.

«Спочатку застосовували звичну для НКВС практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю, — розповідає науковий співробітник львівського меморіального музею «Тюрма на Лонцького» Ігор Дерев’яний. — Коли наближався фронт, а плани не було виконано, — розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї».

За словами історика, в останні перед окупацією дні працівники НКВС кидали до камер гранати. Або, коли відчиняли двері камер і в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, — у цей момент людей розстрілювали з автоматичної зброї. Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи та інші пошуковці.

СТАТИСТИКА ТЕРОРУ

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВС Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня 1941 року у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстріляні списки — ще 2068 осіб. Їх убили 24—28 червня. Таким чином, лише у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Загалом у тюрмах України на початку німецько–радянської війни протягом кінця червня — початку липня 1941 року радянська влада знищила близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Найбільше розстріляних було українців, а також поляків, євреїв, росіян. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 Кримінального кодексу УРСР, тобто контрреволюційну діяльність.