На гостину — до Гончара

У селі Суха Кобеляцького району та в райцентрі відбулося традиційне обласне літературно–мистецьке «Зелене свято Гончарового дитинства». Цього разу його приурочили до 95–річчя з дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара. Біля сільської хати, в якій минули дитинство та юність українського митця слова Олеся Гончара, з місцевими й заїжджими поціновувачами його таланту зустрілися гості з Києва, Дніпропетровська, Полтави — письменники й науковці Олег Чорногуз, Микола Байдюк, Леся Степовичка, Микола Степаненко та інші. Тож лунали спогади про Олеся Терентійовича, говорили і про ті започатковані ним справи, які належить продовжити нащадкам, усім небайдужим українцям.

Тут також нагородили цьогорічних юних переможців обласного літературного конкурсу на честь вiдомого земляка під девізом «Собори душ своїх бережіть». Водночас, як повідомила «УМ» директорка розташованого у Сухій літературно–меморіального музею–садиби О. Гончара Тетяна Бондаревська, ця скарбниця поповнилася новими цікавими експонатами. Зокрема, Микола Байдюк подарував музею фонотеку записів із «живим» голосом класика. Колишній начальник обласного управління культури Петро Бондаревський привіз у Суху світлину тих часів, коли Олесь Гончар «пробивав» ідею створення на Полтавщині заповідника–музею Миколи Гоголя, а також лист письменника з приводу музею українського гончарства в Опішні.

Це зараз згадані осередки нашої пам’яті, культури та духовності знають в усьому світі, а тоді втілювати подібні задуми в життя було непросто. Зрештою, такі матеріальні свідчення вкотре доводять безпідставність тверджень деяких «мудрагелів», котрі й досі патетично запитують: а що, мовляв, Олесь Гончар зробив для України, крім того, що писав свої твори та засідав у багатьох президіях? Знаний письменник справді не «піарився» на буденній культурницькій діяльності перед телекамерами, але зробив таки чимало. Принаймні незрівнянно більше за багатьох сьогоднішніх словоблудів.