У «Літературній Україні» від 8 грудня 2011 року була опублікована стаття Д. Павличка, в якій він, зокрема, плакався, що Зірка «Героя України» йому, образно кажучи, муляє. І ще він неодноразово збирав підписи, щоб скасувати це звання. Звертався до І. Дзюби, І. Драча та інших діячів культури з проханням зняти з нього це непотрібне (а може, й незаслужене?) геройство.
Чого б оту всю енергію не направити на те, аби позбавити звання «Герой України» всіляких засух, звягільських та до них подібних? А по–друге, чому не здати самому цю нагороду, коли вона не заслужена та ще й муляє? Чого скиглити?
Уважно перечитавши згадану статтю, я та мої товариші написали листа Д. Павличку з гарною порадою, без образ, хоч він своїм скигленням добряче нас роздратував. Ми тоді порадили йому взяти свою геройську нагороду і відвезти у Верхній Березів на Івано–Франківщину Ярославу Симчичу — воїну УПА, який зі своєю сотнею розгромив цілу каральну дивізію НКВД, був кілька разів засуджений і відбув у радянських таборах 32 роки.
Відповіді на листа від Д. Павличка ми не дочекалися. Та й у пресі його не надрукували. А шкода, бо через деякий час наш «герой» знову, вибачайте, «закукурікав», опублікувавши в «Літературній Україні» статтю «Іди за мною», в якій безсоромно оббрехав Олеся Гончара. Добре, що в наступному ж номері дружина покійного письменника дала достойну і вичерпну відповідь.
На перший погляд, вищезгадані події не дуже значущі, але саме вони стурбували мене не на жарт, бо йдеться ж про неабиякий талант, що замолоду вліз у страшенний бруд, що й сьогодні розлітається навсібіч. А ми нині повинні припинити деградацію системи нагород, навіть Національної премії імені Тараса Шевченка, або вимагати хоч елементарної порядності від колишніх «героїв» та сьогоднішніх номінантів.
Доводиться з сумом констатувати, що суспільство з’їхало з рейок самоповаги, честі, сумління, моралі. Нині ми летимо у провалля, яке в молоді роки, «геройськи» оспівуючи, копав Д. Павличко під чуйним керівництвом уславленої ним партії. Він, видно, це робив «не за страх, а за совість», бо ж отримав квартиру в самому центрі Києва, на Хрещатику. Що отримали його колеги по перу, котрі думали і робили інакше, — всім відомо.
А найгірше те, що висновків поет, схоже, не зробив жодних, бо й на схилі літ із нього так і пре брехня. Сумно і соромно, панове, від такого видовища.
Постать Павличка є великим попередженням для молодого покоління про те, що честь потрібно берегти змолоду. Життя, на жаль, дає лише один шанс.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
