Завтра у столиці Камбоджі Пномпені завершується 37–ма сесія Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, яка могла стати для України вельми неприємною. Через активну забудову в буферній зоні Софії Київської та Києво–Печерської лаври ці визначні як в історичному, так і в релігійному сенсі пам’ятки могли бути виключені зі списку об’єктів Світової спадщини (в якому розділяють одну позицію). Як повідомив міністр культури України Леонід Новохатько, за таке рішення виступали представники Німеччини та Швейцарії. Проте більшість країн, зокрема Росія, Японія, Алжир, проголосували за те, щоб не позбавляти Софію і Лавру цього статусу.
Більше того, під час сесії у Пномпені перелік об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО поповнився ще одразу двома «українськими» рядками: Комітет вніс до цього списку дерев’яні церкви Карпатського регіону та заповідник Херсонес Таврійський.
Завдяки першій з цих двох позицій міжнародний лексикон поповнився ще одним «неперекладним» словом (як, наприклад, perestroika, glasnost, а після Помаранчевої революції — і Maidan). Унікальні дерев’яні храми у списку ЮНЕСКО фігурують під оригінальною назвою — tserkvas: Wooden Tserkvas of the Carpathian Region in Poland and Ukraine («Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні»).
Церкви, збудовані з дерев’яних брусів без єдиного цвяха, розташовані на прикордонній території, тому ця пропозиція була спільною, українсько–польською. До переліку потрапило 16 храмів XVI — ХІХ стст. по вісім від України та Польщі. Власне, всі вони є по суті українськими, адже зведені парафіянами православних та греко–католицьких громад українців, що раніше мешкали на нині польській території. Як зазначено на сайті ЮНЕСКО, церкви «репрезентують культурну виразність чотирьох етнографічних груп, а також декоративні й технічні характеристики, яких вони досягли свого часу. Tserkvas — це спадок окремішньої будівельної традиції, що корениться в православній церковній архітектурі, в якій переплітаються елементи місцевої традиції і символічні посилання на космогонії власної громади».
Також до переліку визначних культурних та природних об’єктів, що становлять надбання всього людства, відтепер входять руїни давньогрецького міста–держави Херсонес Таврійський, що на території сучасного міста Севастополь у Криму. Новий об’єкт Світової спадщини складається з решток самого Херсонеса (у слов’янських джерелах — Корсунь) і ще семи сільськогосподарських ділянок, які забезпечували стародавнє місто харчами, зокрема продуктами виноробства. У комплексі ця сільськогосподарська територія називається «хора».
«Херсонеське городище є єдиним у Північному Причорномор’ї цілісно збереженим зразком античного міста, яке існувало з V століття до нашої ери до XIV століття нашої ери. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд… Хора — це унікальні фрагменти ділянок сільськогосподарських околиць стародавнього міста. Єдиний подібний приклад у Європі, який дає можливість зрозуміти систему організації господарської діяльності та розподілу території між громадянами античного міста», — так розповів про новий об’єкт у списку ЮНЕСКО міністр Новохатько.
ЗНАЙ НАШЕ
Тепер у переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО є сім позицій з України:
— собор святої Софії і пов’язані з ним монастирські будівлі та Києво–Печерська лавра в Києві;
— ансамбль історичного центру Львова;
— резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях;
— геодезична дуга Струве (транскордонний об’єкт, який охоплює кілька країн);
— букові праліси Карпат на території України, Словаччини й Німеччини (природний об’єкт);
— дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі й України;
— стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора в Севастополі.
НАШ ПЕРЕЛІК
Українські дерев’яні храми, що отримали найвищий пам’яткоохоронний статус: церква святого Юрія у Дрогобичі (Львівська обл.; II пол. XVII ст.), церква Пресвятої Трійці у Жовкві (Львівська обл.; 1720 р.), церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові (Львівська обл.; 1838 р.), церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі (Івано–Франківська обл.; 1808 р.), церква Зішестя Святого Духа у Потеличі (Львівська обл.; 1502 р.), церква Зішестя Святого Духа у Рогатині (Івано–Франківська обл.; поч. XVI ст.), церква Собору святого Архангела Михаїла в Ужку (Закарпатська обл.; 1745 р.), церква Вознесіння Господнього в Ясіня (Закарпатська обл.; 1824 р.).