Катерина МакДугалл особливого представлення не потребує. Мистецтвознавець, власниця аукціонного дому MacDougall’s, який десять років тому з чоловіком Уільямом заснувала у Британії і який разом iз Sotheby’s та Christie’s входить до трійки лідерів iз продажу російського мистецтва, авторитетний експерт і визнаний практик світового арт–бізнесу. Але, як з’ясувалося нещодавно, ця пані має чималий потенціал в інших галузях життя, а тому представлення таки не завадить. Днями МакДугалл заявила ще й про свої літературні амбіції, презентувавши детектив «Бриг «Меркурій». Випадковою цю книгу назвати складно: Катерина — випускниця московського Літературного інституту імені Горького, кандидат філологічних наук (захищалася за «Божественною комедією» Данте). До того ж вона є членом спілки письменників Великобританії, але «Бриг «Меркурій» — перша її книга російською.
«Бриг «Меркурій» — книга, основана на власному досвіді автора. І хоча Катерина чесно попереджає, що всі персонажі та події вигадані, перше ж знайомство з головною героїнею примушує засумніватися в абсолютності цього твердження: Олександра — мистецтвознавець і власниця аукціонного дому. Над її ліжком змалечку висіла картина Айвазовського «Бриг «Меркурій», на якій зафіксований один із драматичних моментів бою з турецьким флотом у 1829 році. Доля картини тісно переплететься з долею самої Олександри, якій доведеться досліджувати історію цього полотна, а також переміщення у часі й просторі його й копій i підробок. Кохання, зрада, вбивство — традиційні складові детективу в цій книзі мають мистецьке обрамлення, тому всі, хто хочуть розібратися у тонкощах функціонування арт–ринку, також зможуть знайти тут багато цікавої інформації «зсередини».
Сюжет книги розгортається в Лондоні, Монако, Росії й охоплює часовий проміжок від 1829 року до наших днів.
«Бриг «Меркурій» вийшов у пітерському видавництві «Амфора» накладом 5 тисяч примірників. У добру путь книгу благословила гуру сучасної російської белетристики Людмила Улицька, яка є автором передмови.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
