Якому свату невигідне діамантове весілля?

      Якщо коротко охарактеризувати настрої, які нині панують серед працівників Вінницького заводу «Кристал», то можна обійтися двома поняттями: «відчуття непевності» і «розгубленість». Ситуація, яка його породила і викликала соціальне напруження, сформувалася наприкінці травня, коли несподівано для керівництва заводу акціонери ДАК «Українські поліметали» (тоді «Кристал» мав статус дочірнього підприємства компанії) залишили без розгляду перспективний і взаємовигідний бізнесовий проект зі створення спільного українсько-російського підприємства з обробки алмазів.

      Щоб краще зрозуміти всі чинники, які впливають на формування ситуації, не обійтися без історичного екскурсу. Тридцять років тому в ході реалізації косигінської програми зі створення низки підприємств для обробки якутських алмазів було вирішено збудувати один із таких заводів у Вінниці. 1 березня 1973 року тут огранили перший діамант вагою 0,13 карата. Визначена і спеціалізація підприємства — обробка дрібних алмазів. Великі й середні камені обробляли на головних заводах Росії, у Москві та Смоленську, дрібніша сировина йшла на периферію, зокрема, і в Вінницю. Можна додати, що за тридцять років тут було огранено майже 60 мільйонів діамантів загальною вагою близько однієї тонни. Поки завод входив до складу єдиного алмазного комплексу Радянського Союзу, не виникало проблем ні з сировиною, ні зі збутом продукції.

      У 1991 році з розпадом наддержави стан справ радикально змінився. Вінницький завод «Кристал» перейшов у власність України, яка не має ні власних промислових алмазних родовищ, ні належного ринку збуту. За словами заступника генерального директора підприємства Олексія Жабкіна, всього лише п'яти відсотків огранювальних потужностей заводу достатньо, аби забезпечити внутрішні потреби країни в ювелірних діамантах. Виробництво, будучи головним чином експортно орієнтованим, aпpioрi опинилося в непростому становищі: потрібно було завезти з-за кордону сировину (при цьому сплативши ще й ввізне мито!), обробити її і продати знову ж таки за кордон.

      Досі за реалізацію голова ні в кого не боліла, бо експортом займалася союзна столиця. Тепер же необхідно було самостійно виходити на світовий ринок коштовних каменів, де в умовах жорсткої конкуренції вінничан ніхто не чекав з розкритими обіймами. Ще сильніше вдарив по виробництву указ президента Російської Федерації Бориса Єльцина про заборону вивезення за межі країни сирих алмазів. Коли з 1993 року перестала надходити сировина з Якутії, завод змушений був перейти на роботу переважно з давальницькою сировиною. Іронія долі полягала в тому, що часто оброблялися... ті ж самі російські алмази, лише отримані через руки західних посередників! Десять років, користуючись розірваною алмазною ланкою Україна — Росія, кошти на цьому заробляв «чужий дядя», і десять років керівництво нашої держави не могло залагодити дане питання зі стратегічним партнером.

      І все ж таки бренд «вінницька огранка» спрацював: навіть за давальницьких схем, залишивши позаду період неритмічності та простоїв, наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років «Кристал» поступово нарощував обсяги і розвивався. З'явилися обігові кошти, за які завод — хоч і в невеликих обсягах — почав закуповувати сировину. На «Кристалі» створили власне ювелірне виробництво, розпочали випускати на експорт обладнання для огранювання каменів.

      Але новий час приніс нові виклики. Останніми роками на ринку коштовних каменів зростає експансія фірм із Китаю та Індії. Якщо індійців поки що не вважають серйозними конкурентами (є багато претензій щодо дотримання геометрії каменю), то якість китайської огранки прогресує буквально на очах. За деякими даними, в Китаї працює до мільйона огранювальників, і вони відчувають потужну державну підтримку. Проте головним фактором у даному разі виступає дешевизна робочої сили: за словами Олексія Жабкіна, огранка каменів у Китаї вдвічі дешевша, ніж в Україні. А якщо врахувати, що вони працюють у тому ж самому ринковому сегменті обробки дрібних алмазів, то їхня загроза переорієнтувати на себе замовників набула конкретних обрисів.

      Керівники вінницького «Кристала» знайшли гідну відповідь на цей виклик. Вони вирішили об'єднати зусилля з ВАТ «Виробниче об'єднання «Кристал» зі Смоленська, задля чого розробили бізнес-план. «Діамантове весілля» обіцяло бути справді взаємовигідним. По-перше, українці починають обробляти камені середніх розмірів, оскільки їхні партнери можуть сконцентрувати сили на огранюванні великих алмазів, передаючи менш вигідні середні камені у Вінницю (обробка яких, додамо, у свою чергу, набагато вигідніша за обробку дрібних). По-друге, вінницьким виробникам уже не загрожуватиме ні китайська, ні індійська конкуренція.

      Про перспективи створення з росіянами такого спільного підприємства «УМ» писала в номері за 5 лютого 2002 року. А 19 серпня 2003 року між ДАК «Українські поліметали» (Вінницький «Кристал» тоді був її дочірнім підприємством) і бельгійською компанією SMOLENSK DIAMONDS N. V. (один із засновників — ВАТ «ВО «Кристал») було підписано меморандум про створення СП. З українського боку внесок у формі майнового комплексу діамантового виробництва заводу мав становити 60 відсотків статутного фонду, з бельгійського боку — кошти в сумі 40 відсотків цього фонду. Іноземні партнери гарантували поставки алмазної сировини для повного завантаження виробництва, навчання персоналу і заходи щодо зростання платні не менш ніж удвічі. 1 грудня минулого року дала своє «добро» на створення спільного підприємства і спостережна рада ДАК «Українські поліметали».

      Не дочікуючись остаточного вирішення питання, протягом півроку смоленчани пролобіювали підписання відповідного указу президента РФ про можливість вивезення алмазної сировини в Україну, і російські алмази надійшли у Вінницю прямим шляхом, а не «поза городами». Почали зростати обсяги виробництва: якщо за 2003 рік вони складали 159,6 млн. грн., то за 5 місяців цього року сягнули 95,3 млн. грн.

      І от у ситуації, коли, здавалось би, підприємство почало працювати справді ефективно, український уряд робить поворот, який логічно аж ніяк не продовжує окреслену раніше лінію. А саме: 17 червня на засіданні урядового комітету приймають рішення про підготовку постанови Кабінету Міністрів про виведення Вінницького заводу «Кристал» та ще кількох підприємств зі складу ДАК «Українські поліметали» з подальшим створенням державних підприємств. Рівно через тиждень таку постанову прийняли. Над майбутнім усіх попередніх домовленостей зависає туман невизначеності, тому, здивована таким поворотом, російська сторона в ультимативній формі попереджає: вона залишає за собою право з 1 липня 2004 року припинити постачання алмазної сировини Вінницькому заводу «Кристал». А поки що тихцем заморожуються реальні кроки щодо оформлення СП (сім місяців для цього — достатній термін), починають поширюватись чутки про можливу передачу підприємства в управління Фонду держмайна для наступної приватизації.

      «Ми бачимо, що йде якась закулісна гра», — за цими словами Олексія Жабкіна, сказаними у розмові з автором, явно проглядалася розгубленість. Адже ніхто не пояснює причин зволікання, на словах столичні чиновники — за СП... Тим часом обурений трудовий колектив обирає страйковий комітет і звертається з листом до Президента, голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра. Терміново скликають сесію Вінницької міської ради, яка шле стурбоване звернення на ту ж адресу. Занепокоєння депутатів зрозуміле: «Кристал» — останнє велике підприємство міста (1300 працівників), яке працює, решта майже повністю припинила діяльність.

      Звичайно, приховані пружини цього дійства стануть зрозумілі пізніше, а поки що можна тільки гадати, кому це вигідно. Точніше: кому невигідне зміцнення позицій ВАТ «ВО «Кристал» і хто був би не від того, щоб розладнати «діамантове весілля», а згодом, можливо, і самому «посватати» вінницький «Кристал». У зв'язку з цим навряд чи вдасться обійти мовчанкою ім'я ізраїльського бізнесмена Льва Леваєва, яке прозвучало на скликаній дирекцією прес-конференції. За даними французької газети «Монд», він є власником «всіх (крім одного смоленського «Кристала») російських огранювальних заводів» (цит. за satcor.ru). Загалом оборот Leviev Group — близько 3 мільярдів доларів, з яких понад 1 мільярд припадає на алмазно-діамантовий бізнес. Вінницький «Кристал» цілком міг опинитися у сфері його інтересів.

      Поки стоїть літня спека, пристрасті вщухли, та й Росія поставки сировини не припинила, сподіваючись на позитивне для себе розв'язання конфлікту. Завод готується з 2 серпня зупинитися й піти у відпустку, щоб відновити роботу через місяць. Не вийшло б так, що у вересні заводчани повернуться на зовсім інше підприємство, із зовсім іншими перспективами...