«Нашоукраїнцi» й мiлiцiя у Мукачевi були по рiзнi боки демократичної барикади.
На багатотисячному мітингу під Центрвиборчкомом у день висування кандидатів у президенти, 4 липня, Віктор Ющенко, звертаючись до юрби, серед представників сотень міст і сіл особливо виділив делегатів Мукачева. Лідер коаліції «Сила народу» назвав громаду саме цього закарпатського містечка прикладом того, як потрібно відстоювати свій демократичний вибір у боротьбі із владою. 18 липня минуло вже три місяці з часу найскандальніших місцевих виборів в Україні, а «бій» між висуванцем «Нашої України» Віктором Балогою й підтримуваним есдеками Ернестом Нусером не забувається й проектується на президентську кампанію в усій Україні. «Мукачівська епопея», «вибори по-мукачівськи», навіть сама назва «Мукачів» стало невід'ємною частиною політичної лексики. То хто ж виграв, а хто програв за підсумками виборів у стародавньому місті над Латорицею на крайньому заході України? Висновки з цієї новітньої історії повинні зробити для себе всі.
«Но, та чи далисьмо тим жуликам!», — казав у ніч мукачівських виборів простий роботяга, який випадково проходив повз виборчу дільницю. Так можна охарактеризувати загальний настрій мукачівців. «Злодії» — найчастіше вживаний народний епітет стосовно тих, хто прагнув закріпитися в мукачівській мерії.
Те, що робилося в Мукачеві після одіозного президентського указу про звільнення обраного громадою мера-«нашоукраїнця» Петьовки та призначення есдеківського тимчасового намісника Опачка, — ні в казці сказати ні пером описати. Втратили робочі місця сотні людей, які займали провідні посади в місті. Звільняли їх брутально, незаконно, без будь-якої прийнятної мотивації. Не дивно, що такі дії викликали обурення і протест людей. На захист своїх керівників виступило чимало колективів. Та влада не дослухалася до жодного з них.
Шельмування «Нашої України» та її лідерів досягло небачених розмахів. Потоки бруду заповнили державне телебачення, яке стало справжнім «зливним бачком». Така огульність, може, десь би й спрацювала, але не в Мукачеві, де люди знають Віктора Балогу чи Василя Петьовку не з газетних статей. Така явна несправедливість тільки переконувала народ у протилежному.
Справжній детектив творився із реєстрацією опозиційних кандидатів. До початку виборів ніхто не знав, хто ж залишиться у списку. Небажання влади змагатися чесно дискредитувало її більше, ніж будь-які розвінчувальні публікації. Черговим владним фіаско стало відключення єдиного мукачівського телеканалу «М-студіо», який сповідує опозиційність і має високу популярність у регіоні. Такий солдафонський жест зачепив багатьох навіть аполітичних мукачівців.
І на цьому тлі жорстокого пресингу та придушення всіх неугодних влада розповідала про небачений розвиток Мукачева під її мудрим керівництвом. Про ремонти під'їздів, дахів, доріг, освітлення, контейнерів для сміття тощо. Мільйони гривень безперервним потоком йшли з Києва на один-єдиний Мукачів: «Усе для фронту! Все для перемоги!».
Правда, наша влада навіть цей очевидний козирний туз, витягнутий із рукава, примудрилася просадити. Щось таки робилося, але часто робилося абияк, нашвидкуруч. Тож будинки зимували з відкритими дахами, новопобілені під'їзди сиріли в мукачівську сльоту, а люди лаяли недолугих зверхників. Враховуючи тривалі політичні симпатії мукачівців до «Нашої України», це й дало вбивчий для влади результат. На виборах міського голови, за даними екзит-пулів та протоколів дільничних комісій, за Віктора Балогу проголосувало більше виборців, ніж на попередніх виборах, коли мукачівська мерія була в руках «нашоукраїнців». Ось вам і ефективність усієї передвиборчої кампанії під проводом СДПУ(о).
Коли більшість протоколів дільничних комісій були на руках «Нашої України», коли втомлені й задоволені народні депутати з'їжджалися з дільниць до штабу, коли готувалася переможна нічна прес-конференція, Балога все ще був стривожений. Інтуїція його не підвела: такому суперникові вірити не можна. Фальсифікації відбулися по дорозі з дільниць до територіальної виборчої комісії. Протоколи просто підмінили на інші. Підрахунок бюлетенів перетворився на бій без правил, який побачили Україна і світ.
Чи могла «Наша Україна» перешкодити небаченій досі фальсифікації виборів? Спірне питання. Але розслаблення «нашоукраїнців» в останній момент дало владі привід відволікати увагу з головного — протоколів — на другорядне, як-то образи народних депутатів, «безпомічну» міліцію, розбите скло на дверях мерії тощо.
Мукачів став прекрасним уроком для опозиції напередодні президентських виборів. Такій владі вірити не можна ні за яких обставин. Виборчий процес треба жорстко контролювати аж до офіційного оголошення переможця. І про жодну ейфорію до цієї хвилини навіть не може бути й мови. Дисципліна й концентрація — понад усе.
Коли Віктора Балогу таки не зняли з реєстрації в останній передвиборчий день, пішов поголос, що це вказівка Президента. Адже й обласний голова Іван Різак, і його партійний зверхник по СДПУ(о), глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук чудово знали дані соціологічних досліджень. Думка, що Кучма все-таки не вивільняє повністю руки своїх сатрапів на Закарпатті, трохи гріла серце. Віра у вищу справедливiсть таки була. А потім був справжній шабаш на дільницях та в територіальній виборчій комісії, всесвітній скандал, і Президент, прокинувшись, дав доручення правоохоронним органам ретельно в усьому розібратися. Ось нарешті воно, подумав народ.
Згодом були кумедні доповіді силовиків у Верховній Раді й відома постанова парламенту про ставлення до виборів та рекомендація звільнити закарпатське начальство. Лише кілька голосів не вистачило, аби парламент зібрав критичну кількість голосів проти Медведчука. Нарешті Президент проявить свою волю і покарає винних, подумав народ. Аж ні! Думка парламенту Кучмі не указ. Після відставки нелегітимного «мера» Нусера Президент лише призначив ще одного «тимчасовика».
А коли гарант своїм указом ще й нагородив орденом «За заслуги» голову територіальної виборчої комісії Пересту — того самого, якого тільки лінивий не вимагав віддати під суд, — стало зрозуміло, що ми були глядачами дешевенької комедії під назвою «Чесний і необізнаний Президент». Насправді ці всі менші клерки з літерою (о) й без неї тільки виконували вищу волю з Києва, яка фактично збігається з Кучминою. З самого початку все йшло за президентським планом. І нагородження найбільших фальсифікаторів стало останнім цвяхом у домовину, в якій назавжди впокоїлася віра у справедливого Кучму.
Тому головним «мукачівським» висновком для народу стало те, що влада повністю прогнила згори донизу. І міняти її треба гамузом — від Кучми і до голови місцевої влади.
Мукачівські вибори стали дзеркалом, що показало справжні обличчя всіх комедіантів, під якими масками вони б не ховалися. І вже за це Мукачеву можна аплодувати й писавати ім'я цього нескореного міста на скрижалях нової української історії.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
