Коли хочеш в опозицію, але не можеш,

      До неділі в Україні лише дві партії з тих, які більш-менш пристойно «відстрілялися» на парламентських виборах-2002, не заявили про те, яку позицію обійматимуть на президентських виборах. Це партія «Єдність», яку очолює київський мер Олександр Омельченко, та Партія зелених, де керманичем є непомітний останнім часом Віталій Кононов. Шанси обох партійних провідників у боротьбі за посаду Президента є більш ніж примарними, тож очікувалося, що їхні партії підтримають когось із лідерів цих виборчих перегонів — Ющенка або Януковича. Однак обрати з-поміж опозиційного, хай навіть і симпатичного принаймні одній із цих сил, і провладного кандидатів виявилося надто складним завданням і для «єдиних», і для зелених. Довелося обирати третій шлях...

«Єдиний» без «Єдності»

      Коли «Єдність» очолив міський голова Києва Олександр Омельченко, її лави почали активно розростатися — переважно за рахунок представників місцевого самоврядування. Тобто де-факто ця партія є провладною, а отже, мала б долучитися до блоку на підтримку Віктора Януковича. (Між іншим, до переліку політичних сил, які підтримують Прем'єра, що його роздавали на Форумі демократичних сил-симпатиків Януковича, входила і партія «Єдність»). Проте уявити собі Олександра Омельченка в одній упряжці з Віктором Медведчуком дуже складно. Сан Санич, зрештою, має до Януковича значно менше симпатій, ніж до Ющенка. Вибір  непростий, зважаючи на статус найвпливовіших членів партії.

      Тож, аби не сваритися ні з ким, керівництво «Єдності» на суботньому з’їзді діяло доволі мудро. Омельченко всіляко підкреслював, що партія підтримає того, кого демократично виберуть делегати. Таким чином у разі чого Сан Саничеві вдалося б ухилитися від автоматної черги нових політичних проблем — рішення ж приймав не він, а партія.

      Пропозицій щодо кандидата було безліч: хтось пропонував підтримати Януковича (включно із правою рукою Омельченка Володимиром Яловим), інші такі пропозиції гучно освистували та лаяли. Дійшло до того, що один із найближчих соратників Януковича, нардеп Володимир Рибак, не стерпів. Роздратовано заявивши з трибуни, що давно не чув стільки образ, донецький парламентарій передав з'їзду прохання Прем’єра не підтримувати його. «Кому вони потрібні!» — казав, ідучи до виходу, роздратований Рибак. Попри це, «санкціонованого» з’їздом крену в бік Ющенка не було. «Єдність» у таємному (!) режимі обрала своїм кандидатом власного лідера — Олександра Омельченка. Свої голоси за нього віддали 173 партійці. Найближчим часом столичний мер має занести потрібні документи до ЦВК. Отож, вибираючи між Вікторами, зійшлися на Олександрові. До речі, як зізнався сам Сан Санич, рішення йти на президентські перегони було прийнято керівництвом «Єдності» за півгодини до початку з'їзду.

      А ще «київська» партiя виключила зi своїх  лав  непевних Задорожнього, Горбаля, Мокроусова, Ярову i Салiя.  

Зелені без «зелені»

      Хоча в Партії зелених налічується значно менше людей, безпосередньо пов'язаних із владою, ця політична сила ніколи не належала до опозиційних — ПЗУ завжди діяла у владному фарватері. Однак не так давно з партії вийшло кілька бізнесменів, включно з головним фінансистом Василем Хмельницьким, і зелені  вийшли у порівняно вільне плавання. Якщо минулого року вони критикували Ющенка за сходження на Говерлу, то цьогоріч самі з ним туди подалися. Це не єдина точка дотику з «нашоукраїнцями». ПЗУ, скажімо, зовсім недавно організовувала спільні акції протесту проти реконструкції «Феофанії», до якої доклали руки два інші кандидати — Янукович та Омельченко. Однак до того, щоб публічно підтримати Віктора Андрійовича або Олександра Мороза (таку пропозицію теж всерйоз розглядали), «зелені» ще не доросли. Вони, подібно до «Єдності», вирішили, що оптимальним варіантом стане балотування лідера ПЗУ Віталія Кононова. Таке рішення підтримав 451 делегат з’їзду. Чи було воно очікуваним — теж питання. Позаяк виявилося, що у партії немає грошей, аби внести заставу для реєстрації свого керманича. Гроші Партія зелених планує взяти у вигляді банківського кредиту. Якщо протягом двох місяців його не вдасться покрити партійними внесками, Кононов забере документи з ЦВК. Балотуватися лідер ПЗУ теж буде просто «задля годиться», бо сам зізнається: «Вважаю для себе головною метою не вибори Президента, а вибори 2006 року».

А інші як?

      Як не дивно, вагання були й на з’їзді Соціал-демократичної партії України (без усіляких «нуликів» чи (о) на кінці). СДПУ не могла визначитися між Віктором Ющенком та Олександром Морозом. Останній, звісно, ідеологічно ближчий есдекам, але, як сказав лідер СДПУ, «зараз перед нами стоїть інше завдання — повинна перемогти демократія», маючи на увазі те, що в Ющенка більше шансів на перемогу.

      Але Мороз на цих вихідних теж не залишився без виявів партійної симпатії. Його підтримала Комунiстична партiя України (оновлена). На думку комуністів (о), серед лівих кандидатів Мороз має більше шансів перемогти. Інша «оновлена» партія, Ліберальна (о), на майбутніх виборах підтримає Анатолія Кінаха.