Подарунок із Токіо

У далекому Токіо в антикварному магазині знайшлася стара картина. Її власник Хаясі Тосінорі не знав російської і не знався на слов’янському мистецтві. Проте у нього був знайомий — славіст, перекладач Акіра Судзукі. Судзукі–сан давно вивчав творчість Давида Бурлюка. Бо ж відомий український батько російського футуризму перед переїздом до Америки у 1920—1922 роках жив у Японії і там також залишив свою спадщину. Японський мистецтвознавець написав п’ятнадцять книжок про Бурлюка. Одну з них узяв почитати Тосінорі–сан і, розглядаючи репродукції, помітив: на них такий підпис, як на одній із картин його колекції!..

У свою чергу в пана Акіри також був знайомий, бурлюко­знавець, голова Фонду імені Давида Бурлюка, Олександр Капітоненко із Сум. Тринадцять років вони листувалися, обмінюючись інформацією. Через нього на батьківщині знаного у світі митця дізналися про токійську знахідку. Минуло два роки всіляких справ і перемовин, і ось гості з Токіо привезли до Сум невідоме полотно «Пейзаж на морському узбережжі». Фахівці визнали, що його автор — справді Давид Бурлюк.

Духовний прорив від Японії до України

Картина була в жалюгідному стані, розповідає Акіра Судзукі. Коштів на її відновлення не було. Звернення до посольства України за допомогою на реставрацію успіхом не увінчалося. Тому Хаясі Тосінорі вирішив дати на це власні гроші. Та от проблема: за фотографією полотна реставратор визначив одну ціну, а коли побачив картину «вживу», збільшив вартість робіт удвічі — до 300 тисяч єн. І все ж японські шанувальники Бурлюка не спинилися. Зусиллями Акіри Судзукі, за допомогою коштів Хаясі Тосінорі та Кадзуюки Учіда була проведена мистецтвознавча експертиза, реставрація й оцінка полотна.

Рік картина експонувалася в українському посольстві в Японії, а потім токійці вирішили передати її в Суми — додому. Вони приїхали за свій кошт і на церемонії передачі поводилися надзвичайно скромно. Хаясі Тосінорі сказав: «Наш відомий художник Давид Бурлюк подорожував у своєму житті дуже далеко. Зараз його немає, але жива його душа. Сьогодні вона повернулася на батьківщину».

«Наш художник» — зовсім­ не обмовка. Акіра Судзукі розповідає, що Бурлюк був першим художником, який привіз нові на той час течії живопису до Японії. Тоді під його впливом почався японський авангард, і уродженець Сумщини став учителем для місцевих митців. «Так що Бурлюк не лише український батько російського футуризму, він батько і японського футуризму», — каже Судзукі–сан.

«Подарунок цей безцінний»

Картину передали до Сумського державного художнього музею імені Никанора Онацького. Попередньо йшлося про дарування її Лебединському районному музею. Але дарувальники все ж схилилися до обласного: більша кількість відвідувачів, ширше коло для спілкування з полотном, а ще — необхідний контекст для картини, що вже створений тут.

«Перша хвиля радості пройшла, — посміхається директор музею Галина Ареф’єва. — Було багато охів і ахів, бо подарунок цей справді безцінний. А головне: полотно логічно вписується в нашу колекцію. У нас чудове зібрання мистецтва авангарду, велика колекція творів XX сторіччя. Є й дві роботи Бурлюка. Варто лише згадати, як збирали ми ці твори! У 80–ті роки минулого століття, коли трішки «попустили» колекціонерів, з’явилися два перші магазини — у Москві та Петербурзі, де стало можливим купити твори мистецтва. На щастя, там працювали фахівці, які відразу бачили роботи, що варті музейного експонування, і пропонували їх у першу чергу музейникам. «Третьяковка», інші видатні заклади купували ті полотна. Та траплялося, що у них просто бракувало коштів, і звідти могли в кінці року подзвонити й запропонувати щось нам. Добре, тоді ще виділяли кошти для нашої роботи, так і зiбралася сьогоднішня колекція».

Від Токіо до Семиротівки

«Місцевість, що відтворена на Бурлюковому полотні, поки не локалізована», — говорить бурлюкознавець Олександр Капітоненко. Висловлювалися різні думки. Що це — ранній Бурлюк і написав він Золоту балку, що на Херсонщині. На полотні, втім, є дата — 1921 рік, саме час перебування в Японії.

«Коли ми з японськими гостями їздили на батьківщину художника, на Лебединщину, — розповідає Олександр Капітоненко, — то місцевий мешканець, подивившись на фото картини, вирішив, що написано один із пейзажів рідної Семиротівки, — там також були водойми».

Водночас у поїздці Лебединщиною народилася нова ідея: на місці вже неіснуючої Семиротівки, родового хутора митця, варто поставити пам’ятний знак, який позначив би батьківщину громадянина світу, батька футуризму в різних країнах Давида Бурлюка.