З дня першої постановки комічної опери Карла Орфа «Розумниця» у Франкфурті–на–Майні минуло сімдесят років. За цей час кілька спроб перенести сюжет казки братів Грімм «Розумна дочка селянська» на сцену було й в Україні. Досить успішною, приміром, вважають постановку вистави «Розумниця» в Оперній студії тридцять років тому. Шанс повторити той успіх має і нещодавнє прочитання цього твору Театром опери і балету для дітей та юнацтва. А той факт, що «Розумницю» вперше виконали українською мовою (переклад Тетяни Островської), такий шанс суттєво підвищує.
«У 2009–му постановка цієї опери стала моєю дипломною роботою, — розповідає режисер–постановник «Розумниці» Сергій Пальчиков. — Минув час, багато що змінилося і в моєму особистому житті... Якось, переглядаючи запис своєї дипломної вистави з маленьким сином, я помітив, що він, не відволікаючись, уважно дивився і слухав. Саме тоді зробив висновок, що ця опера може бути цікавою для дітей, які приходять у театр із батьками, що треба зробити її виставою для сімейного перегляду. Водночас зрозумів — це буде вже зовсім інше вирішення — вистава–гра, розрахована на безпосередню реакцію глядачів, які стануть учасниками дійства, що народжуватиметься у них на очах».
Дійство, треба сказати, закручене зі знанням справи. Причому казка братів Грімм — це лише основа, точка відліку, а над цілісним образом опери попрацювали і композитор, і постановочна група театру. Орф, якого вважають великим знавцем фольклору, узяв на себе сміливість вільного трактування казки, «Розумницю» він щедро здобрив народними прислів’ями, приказками, загадками. Карл Орф тут автор не лише музики, а й текстів. Команда вистави про розумну дівчину, яка відгадала три загадки короля, а той потім на ній одружився, не пошкодувала для «Розумниці» яскравих кольорів і асоціацій, які змушують навіть дорослих глядачів пригадати знакові моменти свого дитинства. Художниця Людмила Нагорна одягла героїв контрастно: тут вам і корона, що виблискує золотом, і подерте вбрання батька головної героїні, якого посадили у в’язницю... Цікаво вирішений і сценічний простір: величезні стоси, полиці, шафи книг... Думаю, що не в кожній родині можна побачити таку картинку в інтер’єрі. Тож нехай малюки хоча б на рівні сценографії знають, що існують сімейні бібліотеки справжніх, паперових книг, а не лише тих, що закачані в електронну «читалку»... Актори ж вистави (Наталя Пелих, Микола Ільченко, Олександр Харламов, Михайло Гнатюк та інші) ще раз довели загальновідому істину: для дітей треба грати так само, як і для дорослих, тільки краще.