Якщо б для відомої фрази «Те, що нас не вбиває, робить сильнішими» треба було знайти приклад із царини мистецтва, то Театр на Подолі тут — поза конкуренцією. Виставивши його кілька років тому за двері приміщення у Гостинному дворі, влада сумлінно призначає дату входин у новий дім Театру, що будується на Андріївському узвозі. Причому для цієї святкової події неодмінно обирає чомусь два конкретних днi — День Києва або ж День Незалежності... І так уже кілька років поспіль... Актори іншої трупи давно б уже опустили руки і розбіглися б у різні проекти (благо, зараз лише телебачення пропонує безліч можливостей). Але підопічні Віталія Малахова навіть за такої ситуації демонструють відданість не лише професії, а й глядачам. Маючи у своєму розпорядженні лише Малу сцену (Театральну вітальню), вони продовжують випускати прем’єри, які грають на інших майданчиках. Так свою репертуарну новинку сезону 2012–2013 «Лебедине озеро. Сутінки» Театр на Подолі презентував на Малій сцені Палацу «Україна».
Цей спектакль — виклик численним телевізійним шоу, які множаться на ТБ зі швидкістю грибів після дощу. А може, й не виклик, а іронічне переосмислення цієї тенденції. А може, й не іронічне, а навпаки, з прицілом на серйозні роздуми з приводу... Словом, «подільська» версія шоу–лихоманки не однобока, до того ж достатньо компетентна, адже літературний матеріал для вистави писали Тетяна Могильник та Віталій Гуляйченко, які працюють ... сценаристами телевізійних шоу. («Я, звісно, також втручався у літературний процес, — зізнався режисер вистави Віталій Малахов. — Я завжди втручаюся, навіть коли ставлю Шекспіра»).
Місце дії «Лебединого озера» — телестудія, де п’ять конкурсантів сперечаються за перемогу в пісенному конкурсі. Умови контракту — жорсткі й безкомпромісні. Але від людського фактора не може застрахуватися навіть маститий продюсер. На камеру герої намагаються зі шкiри вистрибнути, аби заручитися підтримкою глядачів, — їхні історії про хвору маму та кинутих напризволяще заради проекту дітей розчулять не лише безнадійно сентиментальних людей. Але коли конкурсанти підходять до мікрофона — починаєш вірити, що справжнє «я» не залежить ні від рейтингів, ні від сценаристів та продюсера. У виставі «Лебедине озеро» — дев’ятнадцять вокальних номерів. Найрізноманітніших — від класики до попси (Чайковський, Гендель, «Сплін», Лара Фабіан, Крістіна Агілєра...). Музика, до речі, тут представлена не лише в аудіоверсії, а й ...візуально. Художник Марія Погребняк задрапувала сценічний простір вертикальними полотнищами, зітканими із CD–дисків, на яких може поміститися чимала частини світової музичної спадщини. Але здалеку вони виглядають лише блискучою мішурою, на яку, мов метелики на світло, злітаються бажаючі взяти приступом вершини шоу–бізу... Головні ролі у виставі виконують Олександра Пашкова (раніше Саша співала оперу, тепер освоїла ще й рок), Анна Тамбова (яка, до речі, сама була учасницею «Голосу країни»), Валентина Коврига, В’ячеслав Довженко, Максим Максимюк, Ірина Огородник.
«Пару років тому ми прийняли до трупи кількох співаючих молодих акторів, — повертається до історії створення «Лебединого озера» Віталій Малахов. — І навіть прицілювалися на мюзикл. Але поки що вирішили зробити програму а–ля «Співають драматичні актори», яку колись, пам’ятаєте, виконували Андрій Миронов, Микола Караченцов... Але при цьому максимально задіяти драматургію. Так народилася ця вистава. Якщо хтось вирішить, що ми засуджуємо ці шоу — це не зовсім так. Мені, наприклад, не подобається, що наше телебачення просто копіює західні формати, мало свого, ексклюзивного...»
...Що стосується ситуації з новим приміщенням Театру на Подолі, то тут позитивних новин поки що чекати не доводиться. Як розповів Віталій Малахов, за результатами діяльності попереднього підрядника відкрито три кримінальні справи. Дещо на цьому об’єкті, як–то теплопункт, уже вийшло зі строю і його потрібно демонтувати. Начебто за справу береться «Київміськбуд», і тоді, за сприятливої фінансової ситуації, наступного року нове приміщення таки введуть в експлуатацію... Хоча нардеп Олександр Бригінець у такому прогнозі дуже сумнівається. «Влада зізналася, що будівництву Театру на Подолі немає ні кінця ні краю, — говорить пан Бригінець. — Адже навіть остаточний проект будівництва ще не погоджено. А якщо немає проекту, то немає і кошторису. Відповідно — немає коштів, закладених у бюджет Києва». Не хотілося б згадувати принагідно Фреді Мерк’юрі, бо шоу у виконанні столичної влади по відношенню до одного з найпопулярніших київських театрів уже всіх дістало.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
