Моя мама — Круцько Олена Калениківна, в дівоцтві Дзегалюк — померла в серпні 2007 року, а народилася у 1922–му в селі Шарлаївка Теофіпольского району Хмельницької області. Там і застав її родину — батька Каленика, маму Лукерію (Лікору) та молодшу сестричку Надійку — голод 32–33 років.
Прізвище мого діда Каленика — Боймиструк, але мама була записана на прізвище бабусине, точніше, першого бабиного чоловіка Федора Дзегалюка, який свого часу подався із сільчанами на заробітки аж до Америки, на шахти. Хтось із земляків повернувся раніше, привіз Лікорі золоті кульчики (сережки) — гостинець від чоловіка. А сам Федір залишився надовше, але так і не повернувся в село, а що з ним сталося на тих шахтах — невідомо. Лукерія згодом зійшлася з Калеником, та, мабуть, офіційно не була з ним зареєстрована, тому й мама моя була записана на чуже прізвище. А Надя вже була у документах Боймиструк.
Тепер усім відомо, що коїлося в Україні під час Голодомору. А за мого дитинства про це вголос не говорили, проте мама мені розповідала про той страшний час, про те, як помирали від голоду люди, як захворів мій дідусь... Хтось висихав від недоїдання, а Каленик опух, ледь ходив — не носили ноги. Мучив його нестримний голодний пронос, мама моя виводила тата за клуню, обмивала, обтирала лопушками, підводила дитячими рученятами — ось і все, чим могла допомогти. Батько помер. Залишилася Лікора з дітьми — Лєні 11 років, Наді — 8. У хаті — п’ять останніх картоплин, а більш нічого...
І вирішила жінка піти у ближче місто, в Шепетівку, сподіваючись хоч там роздобути якогось харчу. Дівчаткам наказала більше картоплинки у день не з’їдати, тож вони варили собі «суп»: кип’ятили воду і терли в окріп картоплину на тертці. Це була їм страва на цілий день.
У Шепетівці Лукерія три дні ходила від будинку до будинку, просила найняти її на будь–яку роботу: прати, прибирати, дітей глядіти. Жінка вона була від природи сильна, ставна, охайна, хоч і знесилена голодом та бідою. Та ніхто не наймав. На третій вечір сіла вона на якихось сходах, бо куди далі йти і що робити, не знала. Аж тут вийшов із дверей офіцер (а в Шепетівці був великий військовий гарнізон) і запитав: «А что вы, женщина, здесь делаете?». Заплакала Лукерія і розповіла офіцерові про своє лихо: чоловiк від голоду помер, дітям їсти нічого, а як же їй до них без хліба повернутися, на вірну погибель...
І вдячна наша пам’ять про того чоловіка. Врятував він, можна так сказати, не тільки мою бабусю, мою маму, а й усю нашу родину, бо інакше й мене, і моїх дітей, онуків на світі, можливо, не було б. Влаштував він Лукерію прибирати й мити посуд в офіцерській їдальні. А це ж біля їжі — порятунок! Дали їй кімнату в бараці, забрала вона туди дівчаток із села. Вижили!
У рідне село бабуся не повернулася. Була, звісно, в неї там родина, сестри, брати. Хтось загинув, хтось вижив у тому лихолітті. Сама вона про це не розповідала. Була мовчазна і сувора жінка. Дуже любила своїх дітей, а до онуків ставилася стримано, не балувала. Головне для неї було — всіх нагодувати. І моя мама так само піклувалася, насамперед, щоб діти не були голодні.
І я, і брат мій, і сестричка змалку знали про страшний 33–й рік, про п’ять останніх картоплин, про те, чому бабуся живе саме в Шепетівці. Виховані у глибокій шані до хліба насущного, зi співчуттям до нездолених.
А села Шарлаївка, звідки тягнеться нитка мого роду, вже немає. Воно змаліло, злилося з більшим сусіднім і втратило свою назву.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
