За первинним задумом, це мала бути рок–опера. Саме на цей жанр орієнтувалися режисер Сергій Проскурня та Дмитро Стус, коли писали п’єсу про життя і творчість легендарного поета трагічної долі. З різних причин від саме такої реалізації цієї ідеї довелося відмовитися. Натомість вона проросла в іншому форматі — літературно–музичному дійстві «Стусове коло». За п’ять років існування виставу зіграли близько 20 разів у майже всіх найбільших містах України. «Стусове коло» — це нова форма вечорів–спогадів, у якій є місце для зворушливих історій, найвищого ґатунку поезії, акторських імпровізацій, але яка категорично заперечує пафос, поверховість, примус...
Вистава триває півтори години. Протягом яких глядачі, за задумом режисера Сергія Проскурні, разом iз виконавцями пройдуть не одне, а п’ять Стусових кіл — дитинства, поезії, любові, самотності й смерті. Вистава вібрує різними емоціями та фактами. Трагічність долі самого Стуса, жорстокість радянської системи, філософія його поетичного слова, залишеного письменником нам у спадок — вистава про життя однієї людини, а насправді — про нас усіх, тих, хто жив тоді, і тих, хто живе сьогодні.
У спектаклі, окрім Дмитра Стуса, який розповідає про батька, бере участь актор Роман Семисал, для якого Стус є ключовою фігурою власного творчого шляху. Саме він — до речі, Семисал дуже схожий на Стуса — виконував роль поета у виставі Ольги Гаврилюк «Йду за край», що тривалий час була в репертуарі Театру імені Лесі Українки. (Це — одна з перших спроб правдиво розповісти про життя та творчість Василя Стуса, про події, що відбувалися у 1970—1980–х роках. Вистава побудована на віршах, листах, щоденниках, статтях, документах, свідоцтвах, заявах сучасників та осіб, що брали участь у цих подіях). Вокальні партії — за лідерами вітчизняного арт–року сестрами Лесею та Галиною Тельнюк (Леся — автор музики до усіх пісень у проекті).
Як розповів режисер Сергій Проскурня, «Стусове коло» не є виставою, зафіксованою в єдино можливому варіанті, з часом вона змінюється, оновлюється. Найближчий показ спектаклю — у понеділок, 17 червня, о 19:00 на сцені Молодого театру.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
