Наша «раша»

Із нового навчального року в Україні набуває чинності розпорядження Міністерства освіти і науки про обов’язкове вивчення в школах з 5–го класу другої іноземної мови. Нею може бути будь–яка іноземна мова або російська, або інша мова національних меншин.

Як повідомляє тижневик «Дзеркало тижня», місцеві управління освіти зібрали інформацію про те, яку саме другу іноземну мову вивчатимуть п’ятикласники в українських школах. Як свідчать попередні дані, 52% шкіл обрали німецьку мову, 23% — російську, 14% — французьку, 8% — англійську, 2% — польську, 1% — іспанську. Але в окремих регіонах, наприклад, на Київщині, російську вивчатиме практично кожен другий школяр.

«Друга іноземна — це лише надування щік і видимість реформ на тлі нашого безгрошів’я й відсутності кадрів, — каже директор одинадцятирічки з Житомирщини, який не побажав називати своє ім’я. — Ми змушені обирати для вивчення як другої іноземної російську лише тому, що викладати цю мову є кому. Бо наша єдина вчителька англійської не потягне такого навантаження. До того ж її рівень німецької, яку вона давно не мала потреби вдосконалювати і використовувати, зараз такий, що дітям може дати лише ази. Кому потрібна така німецька? А от російський філолог, яка була змушена свого часу перекваліфікуватися на викладача зарубіжної літератури, у нас мало задіяна в навчальному процесі. Тому й такий вибір без вибору».

Про те, що Міносвіти не створило жодних умов для якісного вивчення другої іноземної мови, говорить і голова парламентського Комітету з питань науки та освіти Лілія Гриневич. «Знання іноземних мов — невід’ємна складова сучасної освіти. Але задеклароване введення другої іноземної мови — це чергова маніпуляція суспільною свідомістю, — цитує пані Лілію «Інтерфакс–Україна». — У результаті, на уроках замість другої іноземної діти вивчатимуть мову, яку добре знають, — оскільки російська для частини дітей є рідною, а для іншої частини — однією з мов щоденного спілкування».

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Павло Полянський,
голова правління Центру освітнього моніторингу,
екс–заступник міністра освіти:

— Якщо коротко, то з навчальних планів не можуть братися на вивчення російської мови додаткові години, які передбачені на вивчення другої іноземної мови. Річ у тому, що, згідно iз законодавством України, російська мова не належить до числа іноземних, оскільки є мовою національної меншини. Ці поняття дуже чітко розмежовує законодавство. Відтак це або чергове свідчення цілковитої некомпетентності, або ж зумисний політичний план. Нагадаю, що ще за міністра Василя Кременя у навчальних планах починаючи із 2002 року було передбачено право навчальних закладів з 5–го класу обирати другу іноземну мову, якщо для цього є вчитель, методичне забезпечення і бажання батьків та учнів. Коли ж ми говоримо про іноземні мови, то тут може йтися лише про німецьку, англійську, французьку, іспанську (навчальний заклад може обрати й інші мови, скажімо, в Києві є гімназія східних мов, де вивчають китайську, турецьку тощо). Але ці години не можуть використовуватися на «посилення» вивчення тієї чи іншої мови нацменшин.

— А чи потрібна друга іноземна нашим дітям, які не завжди й одну іноземну здатні подужати? Адже шкільна програма й так перевантажена...

— Те, що програма перевантажена, то це правда. Але світ сьогодні так глобалізується, що з часом Україні доведеться ухвалювати рішення щодо обов’язкового вивчення англійської мови, а інших мов — за вибором батьків. Наприклад, чому до цього часу в Україні викладають іспанську мову? Не тільки тому, що вона справді красива, а тому, що досі готують учителів, хоча попит на іспанську насправді невеликий — її вивчає мізерна кількість дітей. Тут важливо таке: там, де є кадри й умови, можна займатися вивченням другої іноземної, але там, де цих умов немає, не слід займатися профанацією.